Постанова
іменем України
17 березня 2020 року
м. Київ
справа № 691/1358/15-к
провадження № 51-5681км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Кузнецова С.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 8 лютого 2019 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 8 серпня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015250110000389, щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Перевальськ Луганської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
якого визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 297 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Городищенського районного суду Черкаської області від 8 лютого 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 297 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 8 серпня 2019 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він 11 серпня 2015 року близько 2 години за попередньою змовою зі своїм сином - ОСОБА_1, діючи спільно, з метою вчинення крадіжки, проник на територію меморіального комплексу "Пагорб Слави Воїнам Великої Вітчизняної Війни ", що розташований по вул. Леніна в с. Валява Городищенського району Черкаської області, звідки умисно, таємно, керуючись корисливим мотивом, шляхом демонтажу, намагався викрасти металеву трубу, загальною довжиною 6,75 м, діаметром 70 мм, якою в подальшому розпорядився б на власний розсуд, проте свій злочинний умисел не довів до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки його дії було викрито сторонніми особами.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 3 ст.15, ч. 3 ст. 297 КК як незакінчений замах на незаконне заволодіння предметами, що знаходяться на пам`ятнику, спорудженому в пам`ять тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої світової війни, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, не доведене до кінця з причин, які не залежали від його волі.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає необґрунтованим виправдання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 297 КК. На думку прокурора, суд достатньою мірою не врахував обставин справи та всупереч вимогам ст. ст. 94, 370, 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не надав оцінки зібраним доказам окремо та в їх сукупності, побудував своє рішення про виправдання ОСОБА_1 на суперечливих та достатньо не перевірених доказах, взявши до уваги лише доводи сторони захисту, фактично не оцінивши докази обвинувачення, не проаналізувавши їх у взаємозв`язку з іншими дослідженими доказами. Крім того, вважає, що поза увагою суду безпідставно залишено послідовні та незмінні показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які були безпосередніми очевидцями вчинення обвинуваченим та його сином кримінального правопорушення, а також не надано оцінки показанням свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 . Також зазначає, що всупереч вимогам ч. 12
ст. 290 КПК судом першої інстанції безпідставно було визнано допустимими доказами документи, надані стороною захисту, та показання свідка ОСОБА_1 . Вказує на те, що всупереч вимогам ст. 419 КПК апеляційний суд належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, а лише констатував правильність висновків суду першої інстанції, при цьому не зазначив підстав, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Кузнецов С.М. касаційну скаргу підтримав частково, просив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Кузнецова С.М., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до
статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Суд дотримався зазначених вимог закону під час розгляду справи щодо ОСОБА_1, при цьому виходив із закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості та вимог ст. 17 КПК про те, що всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на користь цієї особи.
З матеріалів провадження вбачається, що суд провів розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення згідно з обвинувальним актом, дотримуючись принципів диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Дотримався суд також норм, установлених статтями 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом.
Ретельно перевіривши всі зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було висунуто обвинувачення, суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів, дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.
Так, суд проаналізував показання ОСОБА_1, який не визнаючи вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, зазначав, що в ніч з 10 на 11 серпня 2015 року, після 00.00 годин, він із сином почули шум зі сторони будинковолодіння, яке вони хотіли придбати, та в зв`язку з цим наглядали за ним, бо власниця в будинку не проживала. Вони вирішили піти подивитися, що там відбувається. Дорога їхня пролягала повз Пагорб Слави, оскільки зазначений будинок знаходився неподалік від нього. Проходячи повз Пагорб Слави, він помітив силует чоловіка, який намагався втекти в хащі, що знаходилися за стелою Пагорба Слави . Він вирішив його наздогнати, проте той виявився спритнішим і він втратив його з поля зору. Коли повертався до сина, до них підбігли хлопці та між ними відбулася розмова щодо того, хто різав труби на Пагорбі Слави, в результаті якої йому палицею нанесли удар по голові, від чого він втратив свідомість. Прийшовши до тями, з одним із хлопців у нього зав`язалась бійка, яку він з власної волі припинив, та разом із сином пішов додому. Бажання йти до будинковолодіння вже не було, оскільки цьому завадила бійка, в результаті якої він отримав тілесні ушкодження. Ніяких речей з собою він не мав. Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що є забезпеченою людиною, а тому потреби здійснювати крадіжку майна у нього не було.
При цьому суд дав належну оцінку показанням свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2, на яких сторона обвинувачення вказувала як на безпосередніх очевидців. Водночас, як убачається з показань свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2, наданих ними в суді, вони не бачили, що саме ОСОБА_1 та його син вчиняли дії щодо розпилювання труб на Пагорбі Слави, а лише були очевидцями того, що ОСОБА_1 та його син стояли біля труб, в одній із яких знаходилася пилка по металу. В зв`язку з чим вони і припустили, що саме ОСОБА_1 з сином розпилювали труби. Окрім того, вказані свідки не заперечували того, що інші особи, з урахуванням рельєфу та насаджень, які знаходились за стелою, могли утекти з Пагорба Слави за той час, що вони піднімались на пагорб та обходили стелу, оскільки звуки пиляння металу припинились на півдороги їхнього підняття на Пагорб Слави, що в часі склало близько 40 секунд.