Постанова
Іменем України
23 березня 2020 року
м. Київ
справа № 668/9357/15-ц
провадження № 61-8398св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Бурлакова С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач- ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 19 березня 2019 року в складі колегії суддів: Чорної Т. Г., Пузанової Л. В., Склярської І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку, виділ майна в натурі та виділення земельної ділянки.
Позов мотивовано тим, що на підставі судового рішення, яке набрало чинності, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності за кожним на 1/8 частину домоволодіння в АДРЕСА_1 (далі - домоволодіння). Право власності зареєстровано в установленому законом порядку.
Інша частина домоволодіння належить ОСОБА_3 на підставі договору довічного утримання, який приватизував земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 420 кв. м.
Посилаючись на те, що внаслідок набуття ними, позивачами, права власності на 1/8 частину за кожним в домоволодінні, в силу статті 120 Земельного кодексу України (далі - Земельний Кодекс України) до них перейшло право на отримання у власність по 1/8 частки земельної ділянки, яка була набута відповідачем в порядку приватизації.
З підстав, передбачених статтями 364, 377 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), статей 88, 120 ЗК України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд визнати за кожним з них право власності на 1/8 частину земельної ділянки загальною площею 420 кв. м в АДРЕСА_1 ; виділити у їх власність відповідно до розміру належної їм частки, а саме, 1/4 частину домоволодіння та 1/4 частину земельної ділянки за вказаною адресою.
В ході судового розгляду справи позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про залишення частини позовних вимог без розгляду.
Ухвалою суду від 11 липня 2016 року позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 в частині позовних вимог про виділ позивачам у власність з домоволодіння АДРЕСА_1, житлові, господарські та допоміжні споруди відповідно до розміру належної їм частки, а саме 1/4, та про виділ позивачам у власність із земельної ділянки площею 420 кв. м, що розташована за цією адресою, земельної ділянки, яка відповідає розміру належної їм частки залишено без розгляду, згідно до поданої ними заяви.
У зв`язку з відчуженням частки в домоволодінні, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про залишення її позовних вимог щодо визнання за нею права власності на 1/8 частину спірної земельної ділянки без розгляду.
Ухвалою суду від 10 грудня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/8 частину спірної земельної ділянки залишено без розгляду.
У зв`язку з набуттям за договором дарування права власності на 1/8 частину домоволодіння, ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про збільшення позовних вимог та просив суд визнати за ним право власності на 1/4 частину спірної земельної ділянки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 06 вересня 2018 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину земельної ділянки загальною площею 420 кв. м, що розташована за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 6510136900:15:005:0182.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з прийняттям ОСОБА_2, ОСОБА_1 28 серпня 2009 року спадщини після померлого ОСОБА_5 у них виникло право на 1/4 частку земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок, яка з моменту отримання ОСОБА_4 державного акту є об`єктом права власності.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 19 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 вересня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку земельної ділянки відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на частину земельної ділянки пропорційно до його частки у праві власності на будівлю, оскільки за життя спадкодавці ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не оформили у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку на якій розташоване домоволодіння, то і у спадкоємців не виникло право власності на частину земельної ділянки, оскільки земля не була об`єктом спадкування і не входила до спадкової маси.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
18 квітня 2019 року ОСОБА_2, через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 19 березня 2019 року та залишити в силі рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 вересня 2018 року.
Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального, неповним з`ясуванням обставинам справи.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що дана земельна ділянка не входила до спадкової маси, після смерті ОСОБА_5, який успадкував, проте не встиг оформити право власності в порядку спадкування за законом після смерті своєї матері - ОСОБА_6, тож не могла бути успадкована після смерті ОСОБА_5 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Однак судом не взято до уваги, що доводи позивача полягали не в наявності підстав для визнання права власності на частину земельної ділянки, як такої, яка була набута в порядку спадкування, а в тому, що позивач став власником частини домоволодіння, а тому має право на отримання у власність частини земельної ділянки, пропорційно розміру частки у домоволодінні.
Судом не взято до уваги, що відповідач є власником 3/4 частини спірного володіння, а тому не може бути власником земельної ділянки в цілому.
Доводи інших учасників справи
27 червня 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Херсонського міського суду Херсонської області.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 19 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.