Постанова
Іменем України
20 березня 2020 року
місто Київ
справа № 524/4159/17
провадження № 61-38287св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та від імені ОСОБА_2,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", ОСОБА_3,
третя особа - Служба у справах дітей Кременчуцької районної державної адміністрації Полтавської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 січня 2018 року у складі судді Андрієць Д. Д. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Дорош А. І., Лобова О. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та від імені малолітньої ОСОБА_2, у травні 2017 року звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей Колект"
(далі - ТОВ "Кей-Колект"), ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 08 травня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційний банк "УкрСиббанк"
(далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ "Кей Колект", та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Вважала, що договір іпотеки укладено з порушенням законодавства, оскільки його укладено у той момент, коли в цього житлі проживала малолітня дитина - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що призвело до порушення прав дитини.
Посилаючись на такі обставини, позивач просила суд визнати недійсним договір іпотеки, укладений 08 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Стислий виклад заперечень відповідачів
ОСОБА_3 надіслав суду заяву, в якій зазначив, що позов визнає.
ТОВ "Кей Колект" зазначило, що згода органу опіки та піклування на передачу майна в іпотеку необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником) або має підтверджене право на користування жилим приміщенням, що відчужується. У пункті 1.4 іпотечного договору іпотекодавець підтверджував те, що треті особи, в тому числі малолітні діти, не мають прав на предмет іпотеки. Посилаючись на такі обставини, ТОВ "Кей Колект" просило відмовити позивачу у задоволенні позову.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та від імені ОСОБА_2, відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що оспорюваний договір іпотеки укладався не батьками малолітньої ОСОБА_2, а тому міг бути укладений без дозволу органу опіки та піклування. Суд першої інстанції врахував відсутність беззаперечних доказів того, що на момент укладення договору іпотеки малолітня ОСОБА_2 мала право користуватися квартирою АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд додатково зазначив, що законодавство не покладає на інших осіб, окрім батьків дитини та осіб, які їх замінюють, обов`язку з отримання дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки, предметом якого є квартира, у якій проживає дитина. Враховуючи, що єдиним власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3, апеляційний суд вважав доводи заявника про те, що оспорюваним договором порушено майнові права малолітньої ОСОБА_2, безпідставними.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у червні 2018 року, ОСОБА_1, діючи в інтересах малолітньої ОСОБА_2, просить скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2018 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій, викладені у оскаржуваних судових рішеннях, не відповідають дійсним обставинам справи, зроблені із неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що укладенням договору іпотеки без дозволу органу опіки та піклування порушені права дитини, яка проживала у квартирі на момент передання її в іпотеку.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ТОВ "Кей-Колект" просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1, оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що під час укладення іпотечного договору відповідач отримав гарантії та підтвердження від іпотекодавця щодо відсутності прав у третіх осіб на предмет іпотеки, у тому числі у малолітніх дітей, що відображено у пункті 1.4 договору іпотеки.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2018 року відкрито касаційне провадження.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у липні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 укладеного договір іпотеки.
Відповідно до пункту 1.1 договору іпотеки іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 1.4 договору іпотеки іпотекодавець свідчить, що предмет іпотеки до цього часу жодним способом не відчужений, у спорі та під арештом (забороною) не перебуває, в оренду/лізинг/довірче управління не переданий. Іпотекодавець свідчить, що укладенням цього договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, а також у разі якщо предметом іпотеки є житлова нерухомість, в тому числі не порушені права дітей.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 21 квітня 2008 року та договору іпотеки від 08 травня 2008 року квартира АДРЕСА_1 на момент укладення спірного договору іпотеки належала на праві приватної власності ОСОБА_3 .
На підтвердження того, що малолітня дитина ОСОБА_2 мала право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, позивачем надано суду копію акта від 20 лютого 2017 року № 262, відповідно до якого свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили те, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 з 29 квітня 2008 року проживають у зазначеній квартирі.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини шостої статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.