Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа №215/51/17
провадження № 61-45873св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко Вікторія Леонідівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 24 жовтня 2017 року у складі судді Демиденка Ю. Ю. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко Вікторія Леонідівна, про визнання договору удаваним правочином.
Позов обґрунтований тим, що 22 червня 2016 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 . Вказує, що насправді між сторонами укладений договір позики. ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_4 - чоловіка ОСОБА_3, у борг грошові кошти під заставу магазину. Чоловік позивача - ОСОБА_2, який виступав як продавець, ввів її в оману стосовно природи правочину, переконавши її в укладенні договору позики і застави магазину. Не розуміючи української мови, вона підписала документи, згоду дружини на продаж магазину, але насправді не була ознайомлена зі змістом правочину купівлі-продажу, який посвідчувався нотаріально. Вважала, що сторони уклали договір позики на суму 50 000,00 дол. США, з метою забезпечення виконання зобов`язання уклали договір застави магазину.
Позивач просила суд визнати договір купівлі-продажу нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 від 22 червня 2016 року удаваним.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 24 жовтня 2017 року, яке залишене без зміни постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року, в позові відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керуючись статтями 235, 655-662, 1046, 1047 ЦК України, виходив з того, що за договором купівлі-продажу сторонами є ОСОБА_2 і ОСОБА_3, а за письмовою розпискою - ОСОБА_4 і ОСОБА_2 . ОСОБА_1 не є стороною за договором купівлі-продажу, аналогічно вона не є стороною за письмовим договором позики.
Суди дійшли висновку про недоведеність заявлених вимог у зв`язку із наявністю нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, складеному із дотриманням чинного законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 24 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року, просила скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
13 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
03 грудня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Суди не перевірили волевиявлення учасників правочину, ухвалили рішення, яке не відповідає фактичним обставинам справи, не надали оцінку аргументам учасника справи ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_5 .
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана в жовтні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі продажу від 22 червня 2016 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 .
Позивач як дружина продавця дала згоду на продаж спільного сумісного майна подружжя, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою (том 1, а. с. 67).
Згідно з розпискою без зазначеної дати ОСОБА_4 надав ОСОБА_2 50 000,00 долар. США під заставу магазину "Бірюза". Після повернення коштів зобов`язався повернути магазин (том 1, а. с. 10).
За договором купівлі-продажу сторонами є ОСОБА_2 і ОСОБА_3, а за письмовою розпискою - ОСОБА_4 і ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 не є стороною за договором купівлі-продажу, аналогічно вона не є стороною за письмовим договором позики.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Згідно зі статтями 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до статті 657 ЦК України обов`язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).
Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.