Постанова
іменем України
18 березня 2020 року
м. Київ
справа № 760/1788/16-к
провадження № 51-3548км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Стороженка С.О.,
суддів Бородія В.М., Єремейчука С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Крохмаль В. В.,
прокурорів Курача О.П., Саіяна С.Г.,
засудженого
(в режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
захисника Шкодяка І.А.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 12 січня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 442015110330000104, щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Солом`янський районний суд м. Києва вироком від 12 січня 2018 року засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 368 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, обіймаючи посаду командира 307 дисциплінарного батальйону Центрального управління Військової служби правопорядку (далі-ЦУ ВСП), будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, за обставин, детально викладених у вироку, 4 січня 2016 року о 10:27, перебуваючи у своєму службовому кабінеті на території військової частини А0488 на вул. Зеленогірській, 4 у м. Києві, діючи з корисливим мотивом і з метою особистого незаконного збагачення, одержав від старшого сержанта ОСОБА_2 неправомірну вигоду в розмірі 5000 грн за непритягнення до дисциплінарної відповідальності та ненаправлення до правоохоронних органів матеріалів службового розслідування щодо порушення останнім порядку конвоювання ув`язнених осіб.
Київський апеляційний суд ухвалою від 14 травня 2019 року залишив вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі винного, висловлює вимогу про скасування судових рішень й призначення нового розгляду в суді першої інстанції. На обґрунтування своїх доводів зазначає про те, що у його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 КК, а висновки суду ґрунтуються на неналежних і недопустимих доказах. Стверджує, що не є суб`єктом інкримінованого йому злочину, оскільки з 15 грудня 2015 року по 4 січня 2016 року перебував на лікуванні та не приступав до виконання службових обов`язків. Вказує, що стороні захисту після закінчення досудового розслідування усупереч вимогам ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) не було відкрито ухвалу апеляційного суду, що була підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі-НСРД), тому отримані в результаті їх проведення докази єнедопустимими. Зазначає, що під час апеляційного розгляду брав участь прокурор Курач О.П., який призначений прокурором у цьому провадженні всупереч вимогам ч. 3 ст. 37 КПК. Вказує на те, що апеляційний суд задовольнив клопотання сторони захисту про допит свідка ОСОБА_3, однак не допитав його, та відмовив у задоволенні клопотання про прослуховування його показань, наданих у суді першої інстанції, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 404 КПК.
У запереченнях прокурор вказує, що судові рішення стосовно ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник Шкодяк І.А., підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурори заперечили проти задоволення касаційної скарги засудженого та просили судові рішення залишити без змін.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноти судового розгляду.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК, ґрунтується на ретельно та всебічно досліджених у судовому засіданні доказах.
Зокрема такий висновок місцевий суд обґрунтував показаннями свідків, даними в судовому засіданні: ОСОБА_2 про те, що 24 грудня 2015 року ОСОБА_1 викликав його до себе та повідомив про наявність пояснень щодо порушення ним порядку конвоювання засуджених, при цьому передав йому аркуш паперу, де було написано 5000, на що він погодився, а 4 січня 2016 року передав кошти в сумі 5000 грн засудженому в руки за непритягнення його до відповідальності; ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_3 .
При цьому суд правильно визнав показання свідків послідовними й такими, що узгоджуються між собою та іншими доказами, підстав не довіряти їм у суду не було. Мотивів для обмови свідками засудженого судом не встановлено.
Також винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджено: заявою ОСОБА_2 про злочин від 25 грудня 2015 року; даними протоколу за результатами проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю від 5 січня 2016 року, відповідно до якого 4 січня 2016 року на території військової частини А0488 відбулася зустріч між командиром цієї військової частини ОСОБА_1 та його підлеглим ОСОБА_2 , під час якої останній передав, а засуджений отримав грошові кошти за попередньою домовленістю; даними протоколу огляду, помітки і вручення заздалегідь ідентифікованих грошових купюр від 4 січня 2016 року, згідно з яким встановлено, що грошові кошти є купюрами номіналом 200 грн у кількості 25 штук у сумі 5000 грн, помічені спеціальним порошком "Люмінор-496т"; даними протоколу обшуку від 4 січня 2016 року, проведеного на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року, згідно з яким за допомогою лампи ультрафіолетового випромінювання на робочому столі в кабінеті ОСОБА_1 виявлено пляму жовтуватого кольору, а на виданих засудженим грошових коштах номіналом 200 грн з відповідними серійними номерами загальною сумою 5000 грн - сліди люмінесцентної речовини; даними протоколу освідування особи від 4 січня 2016 року, відповідно до якого проведено освідування ОСОБА_1 та виявлено частки люмінесцентної речовини на його лівій руці, біля правого зовнішнього верхнього карману куртки, в яку він був одягнений, та на грошових коштах у сумі 5000 грн купюрами номіналом 200 грн; даними протоколу за результатами проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину від 5 січня 2016 року, згідно з яким було проведено контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту зі створенням відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної, у вигляді контрольованої передачі грошових коштів як неправомірної вигоди з використанням аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_1, проведеної на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року; висновками експертиз від 22 і 25 січня 2016 року; витягом з наказу від 27 лютого 2015 року № 50, згідно з яким засудженого призначено командиром 307 дисциплінарного батальйону ЦУ ВСП; витягом з наказу від 8 квітня 2015 року № 175 про присвоєння засудженому чергового військового звання - підполковник; функціональними обов`язками командира 307 дисциплінарного батальйону, затвердженими 4 червня 2015 року начальником ЦУ ВСП (по м. Києву та Київській області) ОСОБА_13 ; витягом з наказу від 23 грудня 2015 року № 461; витягом з наказу від 3 червня 2015 року № 9-РС; даними наказу командира військової частини А0488 від 24 листопада 2015 року, відповідно до якого призначено службове розслідування за фактом неналежного виконання службових обов`язків командиром дисциплінарної роти майором ОСОБА_16 і даними протоколів огляду справ щодо службових розслідувань від 12 січня 2016 року.
Отже, дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд правильно вирішив, що в сукупності та взаємозв`язку вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1 .
У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання цих доказів, які б викликали сумніви у їх достовірності. Всі докази, які суд навів на підтвердження обвинувачення, відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 368 КК.
Призначене ОСОБА_1 покарання, на думку колегії суддів касаційного суду, відповідає вимогам статей 50, 65 КК.
Під час розгляду кримінального провадження апеляційний суд ретельно перевірив доводи, зазначені в апеляційній скарзі ОСОБА_1, проаналізував їх і дав на них переконливі відповіді. Також суд виклав аналіз доказів та детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши доводи засудженого, аналогічні доводам касаційної скарги, про відсутність у діях засудженого складу інкримінованого злочину, а також про те, що висновки суду ґрунтуються на неналежних і недопустимих доказах.