Постанова
Іменем України
23 березня 2020 року
м. Київ
справа № 195/553/18
провадження № 61-22584св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
третя особа за зустрічним позовом - приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Юрій Валентинович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 30 травня
2019 року у складі судді Кондус Л. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 20 вересня 2016 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, посвідчений у нотаріальному порядку приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнком Ю. В., зареєстрований в реєстрі за № 517.
Згідно даного Договору позивач надав у борг відповідачеві грошові кошти в сумі 320 000,00 грн строком до 20 вересня 2026 року.
Відповідно до пункту 2 Договору саме таку суму грошових коштів відповідач зобов`язується повернути позивачу до 20 вересня 2026 року в порядку та умовах передбачених Договором.
Відповідно до пункту 3 Договору відповідач зобов`язаний повернути позивачу позичену грошову суму раніше строку, зазначеного в пункті 2 Договору, на вимогу, яка повинна бути викладена письмово та пред`явлена позичальнику за 30 (тридцять) днів до виконання.
За сімейними обставинами у позивача виникла потреба в грошових коштах, тому згідно пункту 3 Договору, позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою повернути позичену грошову суму.
До теперішнього часу відповідач борг не повернула. На прохання позивача про добровільне повернення боргу відповідач не відповідає і не реагує. Гроші повернути відмовляється.
Відповідно до пункту 4 Договору, у разі несвоєчасного повернення суми позики стягується 10 % штрафу від суми позики, що становить 32 000,00 грн.
ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошовий борг в сумі 320 000,00 грн та штраф в сумі 32 000,00 грн за договором позики від 20 вересня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 517, а всього -
352 000,00 грн.
У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю. В., про визнання договору позики недійсним.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що договір позики від 20 вересня 2016 року є недійсним, оскільки між сторонами фактично мало місце укладення договору купівлі-продажу земельних ділянок, які в подальшому на вимогу відповідача були оформлені шляхом укладення договорів міни на ім`я його дружини - ОСОБА_3 .
Грошові кошти в сумі 320 000,00 грн відповідач у позику у ОСОБА_1 не брала. ОСОБА_1 передав їй 136 000,00 грн після підписання нею документів, в тому числі довіреності на розпорядження належним їй на праві власності майном. З ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_3 вона не мала стосунків, за яких їй просто так, без застави, без забезпечення іншими гарантіями чи майном, було б надано у позику кошти у значному розмірі, чужій незнайомій людині, та ще й без відсотків, і аж на 10 років. Про єдині, узгоджені дії ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_3 та їх обізнаність у певних обставинах та подіях свідчить видана ОСОБА_2 на їх ім`я одна довіреність від 20 вересня 2016 року, яку ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 перед тим, як передав їй 136 000,00 грн.
Про удаваність договору позики та на підтвердження вищевказаних обставин свідчать нумерація в реєстрі правочинів оспорюваного договору позики, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, реєстровий № 517, бланк НВХ753591, а довіреність, видана на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрована за № 518, бланк НВХ № 753592.
Між сторонами фактично було вчинено заборонений законом правочин купівлі-продажу земельних ділянок шляхом видачі довіреності на розпорядження майном та фактичної сплати відповідачем 136 000,00 грн за дві земельні ділянки, та в подальшому переоформлення цих земельних ділянок на ім`я дружини відповідача - ОСОБА_3 за договорами міни
від 08 лютого 2018 року.
ОСОБА_2 просила визнати недійсним договір позики від 20 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений у нотаріальному порядку приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнком Ю. В., зареєстрований в реєстрі за № 517.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області
від 30 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошовий борг в сумі 320 000,00 грн та штраф в сумі 32 000,00 грн по Договору позики
від 20 вересня 2016 року зареєстрованого в реєстрі за № 517, а всього стягнуто - 352 000,00 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю. В., про визнання договору позики недійсним - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі
3 872,00 грн.
Арешт на будь-яке рухоме та нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 і знаходиться у неї або в інших осіб, та на розрахункові рахунки у банківських установах, що відкриті на ім`я
ОСОБА_2 в межах суми заявлених позовних вимог 352 000,00 грн, накладений ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2018 року продовжено на дев`яносто днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості та доведеності, прийшовши до висновку, що між сторонами був укладений договір позики, який був посвідчений у нотаріальному порядку і що сума боргу відповідачем дотепер не повернута.
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області
від 30 травня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
12 грудня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 30 травня
2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю. В., про визнання договору позики недійсним задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій наявні у справі докази на підтвердження позовних вимог ОСОБА_2 взагалі не досліджували. Судами не було взято до уваги численні письмові докази. Судами не було враховано обставини та події, які мали місце 20 вересня
2016 року, і що укладений 20 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір позики мав на меті інший правочин - договір купівлі-продажу земельних ділянок, який в інший спосіб ОСОБА_1 укласти не міг. Суди проігнорували ту обставини, що протягом певного періоду часу
ОСОБА_1 разом із своєю дружиною при наявності встановленого державою мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, шляхом укладення завуальованих угод, отримання довіреностей на розпорядження майном громадян, укладення договорів міни невідповідних за розмірами земельних ділянок, скуповували належні громадянам на праві приватної власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення.
Грошові кошти в сумі 320 000,00 грн заявниця у позику у ОСОБА_1 не брала. ОСОБА_1 передав їй 136 000,00 грн після підписання нею документів, в тому числі довіреності на розпорядження належним заявниці на праві власності майном. Між сторонами фактично мало місце укладення договору купівлі-продажу земельних ділянок, які в подальшому на вимогу відповідача були оформлені шляхом укладення договорів міни на ім?я його дружини - ОСОБА_3 . За таких обставин ОСОБА_1 ввів
ОСОБА_2 в оману стосовно обставин, яки мали істотне значення для укладення договору позики. ОСОБА_2 не бажала отримувати від ОСОБА_1 позику, вона (позика) їй не була потрібна, а ОСОБА_1 бажав купити належні їй земельні ділянки.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Томаківського районного суду Дніпропетровської області.
У лютому 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 30 травня
2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла
до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Короткий зміст фактичних обставин справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 20 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений та посвідчений в нотаріальному порядку договір позики, який зареєстровано в реєстрі за
№ 517.
Згідно даного Договору позивач надав у борг відповідачеві грошові кошти в сумі 320 000,00 грн строком до 20 вересня 2026 року.
Відповідно до пункту 2 Договору саме таку суму грошових коштів відповідач зобов`язується повернути позивачу до 20 вересня 2026 року в порядку та умовах передбачених Договором.
Відповідно до пункту 3 Договору відповідач зобов`язаний повернути позивачу позичену грошову суму раніше строку, зазначеного в пункті 2 Договору, на вимогу, яка повинна бути викладена письмово та пред`явлена позичальнику за 30 (тридцять) днів до виконання.
Відповідно до пункту 4 Договору, у разі несвоєчасного повернення суми позики стягується 10 % штрафу від суми позики, що становить 32 000,00 грн.
ОСОБА_1 було направлено ОСОБА_2 вимогу про повернення позики, яка було отримана останньою 05 березня 2018 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Щодо стягнення заборгованості за договором позики
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.