Постанова
Іменем України
18 березня 2020 року
м. Київ
справа № 727/4061/17-ц
провадження № 61-26875св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня
2017 року в складі судді Семенка О. В.та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 13 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Яремка В. В., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позову зазначала, що 14 листопада 2016 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав позику в розмірі 212 671,64 доларів США та зобов`язався повернути зазначену суму грошових коштів відповідно до встановленого графіку, у строк та порядок, визначений договором.
На забезпечення виконання ОСОБА_2 умов зазначеного вище договору позики, 25 листопада 2016 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно з умовами якого останній відповідає за зобов`язанням позичальника в межах суми платежу у розмірі 36 816,67 доларів США.
Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 не виконує взяті на себе зобов`язання за договором позики, не здійснює повернення коштів за графіком, а також на те, що умовами договору передбачено право дострокового повернення усієї суми позики, позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 212 671,64 доларів США.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 14 листопада 2016 року в розмірі 212 671, 64 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України (далі - НБУ) станом на 20 липня 2017 року становить 5 517 580,46 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частин позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що доказів сплати суми позики чи її частини ОСОБА_2 не надано, від виконання взятих на себе зобов`язань останній ухиляється, а тому вимога ОСОБА_1 про дострокове повернення позики є правомірною.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог до поручителя, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 звернулася з позовом після припинення договору поруки.
Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 13 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2017 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з правильності його висновків про наявність підстав для задоволення позову в частині вимог до позичальника ОСОБА_2, оскільки позов в цій частині є обґрунтованим та підтверджений належними та допустимими доказами.
Апеляційним судом відхилено доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про недоведеність укладення договору позики та отримання останнім зазначеної в договорі суми позики, оскільки упункті 3.2 договору зазначено, що його підписанням позичальник визнає факт отримання коштів від позикодавця.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У квітні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 13 лютого 2018 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що відповідач ніколи не підписував договір позики та не отримував грошові кошти в заявленому в позові розмірі від ОСОБА_1, на що звертав увагу в суді першої та апеляційної інстанцій. Проте суди не надали належної правової оцінки його доводам.
Маючи намір підтвердити факт не підписання ним договору позики, відповідач ОСОБА_2 в суді першої інстанції заявляв клопотання про призначення почеркознавчої експертиз, у задоволенні якого судом було безпідставно відмовлено. На зазначене відповідач звертав увагу в апеляційній скарзі, проте такі його доводи були безпідставно відхилені апеляційним судом.
Звертає увагу на те, що судами не з`ясовано суми позики та валюту в якій позика була передана відповідачу.
Також зазначає про порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності, оскільки відповідач зареєстрований в Донецькій області, а тому справа була підсудна Першотравневому міськрайонному суду Донецької області. Вважає,що позивач пред`явила вимоги до поручителя ОСОБА_3, особа якого при цьому відповідачу невідома, лише з метою зміни територіальної підсудності позову.
Вказує на те, що апеляційним судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження в справі до вирішення справи Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя Донецької області, в якій вирішувалось питання щодо недійсності зазначеного вище договору позики.
Крім того зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не залучив до участі в справі поручителя за договором позики Товариство з обмеженою відповідальністю "Маріупольский інвестиційно-дослідницький інформаційний центр" (далі - ТОВ "МІДІЦ), оскільки встановлення наявності правовідносин між позивачем та відповідачем безпосередньо впливає на обсяг відповідальності товариства як майнового поручителя.
У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - Бабіна І. В. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника відповідача у якому зазначає про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки судами попередніх інстанцій надана належна оцінка доводам сторін та зроблено правильний висновок про те, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, наявність у відповідача боргових зобов`язань та правомірність вимоги позивача щодо дострокового повернення суми позики, розмір якої позивачем також не спростовано. При цьому, справа розглянута судами з дотриманням правил територіальної підсудності, що не заперечувалось представником відповідача в суді першої інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 травня 2018 року визначено суддю-доповідача Пророка В. В.
Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 13 лютого 2018 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 липня 2019 року справу призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвально з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 14 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з пунктом 2.1. якого останній отримав
позику в розмірі 212 671,64 доларів США.
Пунктом 3.2. зазначеного вище договору позики визначено, що позичальник підписанням цього договору визнає факт отримання коштів від позикодавця в сумі визначеній пунктом 2.1. договору.
Відповідно до пункту 5.1 договору позики від 14 листопада 2016 року відповідач зобов`язався повертати суму позики рівними частинами за відповідним графіком, першу частину позику відповідач мав сплатити до 30 грудня 2016 року у розмірі
16 500 доларів США, останню - до 14 травня 2018 року у розмірі 20 838,19 доларів США.
Відповідно до пункту 5.1.1. договору позики сторони погодили, що в разі прострочення будь-якого платежу передбаченого пунктом 5.1. Договору строк виконання обов`язку щодо повернення залишку суму позики настає достроково через 6 місяців з дня виникнення відповідного прострочення.