У Х В А Л А
17 березня 2020 року
м. Київ
Справа № 264/5957/17
Провадження № 14-37цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) (представник - адвокат Маштаков Сергій Анатолійович) до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" (далі - відповідач; ПАТ "Банк Форум") про захист прав споживача фінансових послуг шляхом визнання договорів недійсними
за касаційною скаргою позивача на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 листопада 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 січня 2019 року і
в с т а н о в и л а:
20 листопада 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати недійсними укладені позивачем та відповідачем кредитний договір № 0307/08/15-Z від 29 липня 2008 року (далі - кредитний договір) і договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору від 18 липня 2012 року (далі - договір про внесення змін і доповнень).
Мотивував позовну заяву такими обставинами :
- 29 липня 2008 року Акціонерний комерційний банк "Форум", правонаступником якого є відповідач, уклав з позивачем кредитний договір, за яким надав позивачу кредит у сумі 10 000 дол. США для споживчих потреб на строк до 29 липня 2018 року зі сплатою 13,5 % річних;
- 18 липня 2012 року сторони уклали договір про внесення змін і доповнень, згідно з яким пункт 5.5 кредитного договору був викладений у новій редакції;
- відповідач не надав позивачу графік платежів, що є складовою кредитного договору, із зазначенням сум погашення основного боргу, відсотків за користування кредитом та інших супутніх послуг і фінансових зобов`язань позивача за кожним платіжним періодом; такий графік сторони не підписували, а в кредитному договорі він відсутній;
- несправедливими є умови кредитного договору про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень кредитного договору недійсними (див. постанову Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-80цс13);
- позивач підписав кредитний договір під впливом інформації, яка не відповідала дійсності; у цьому договорі є невигідні для позивача як позичальника умови, що передбачають отримання банком прихованого прибутку та виникнення у позивача непередбачених у договорі втрат; відповідач умисно приховав реальну ціну пропонованої фінансової послуги;
- оскільки кредитний договір укладений із порушенням установлених законом вимог, є підстави для визнання такого договору недійсним.
13 листопада 2018 року Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог.
Мотивував рішення так :
- позивач тривалий час виконував умови оспорюваних договорів, чим фактично підтвердив відсутність порушення його законних прав та інтересів під час їх укладення;
- позивач не скористався правом відмовитися в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору та погодився на запропоновану вартість споживчого кредиту, суму щомісячного платежу, а також на розмір процентної ставки та на строк повернення отриманого кредиту, вважаючи їх прийнятними для себе;
- позивач був вільним у виборі фінансової установи для отримання кредиту та валюти кредитування (у національній чи іншій валюті), а його особистий підпис на кредитному договорі та визнання обставин отримання кредиту на споживчі цілі підтверджує вільне волевиявлення на вчинення правочинів;
- кредитний договір підписали сторони, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їхнє волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі; відповідач надав позивачу документи, необхідні для укладення кредитного договору, зокрема щодо сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки;
- Закон України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), що були чинними на час виникнення спірних правовідносин, не передбачали обов`язку банку надавати позивачу додаткові повідомлення про умови кредитування й орієнтовну сукупну вартість кредиту під час укладення договору про внесення змін і доповнень;
- доводи позивача про те, що під час укладення кредитного договору та договору про внесення змін і доповнень його було введено в оману, спростовані доказами, що є у матеріалах справи;
- 19 липня 2017 року Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області ухвалив рішення у справі № 264/2673/16-ц за позовом відповідача до позивача, яким стягнув на користь відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 3 158,31 дол. США;
- оскільки позовні вимоги є необґрунтованими, відсутні підстави для застосування до вимог позивача позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.
22 січня 2019 року Донецький апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 листопада 2018 року.
Мотивував постанову так :
- перед укладенням кредитного договору позивач отримав умови кредитування, що підтверджує пункт 7.2 цього договору;
- волевиявлення позивача під час укладання кредитного договору було вільним, свідомим і повністю відповідало його внутрішній волі та було направлене на реальне настання юридичних наслідків, тобто відповідало вимогам статті 203 Цивільного кодексу України;
- позивач не скористався правом на відкликання згоди на укладення кредитного договору;
- укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони взяли на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладання кредитного договору не мали підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане; будучи ознайомленим із умовами кредитування та повідомленим про валютні ризики, позивач усвідомлював, що курс української гривні стосовно долара США не є незмінним, і враховував підвищений валютний ризик за таким кредитом;
- позивач не надав судам першої й апеляційної інстанцій будь-яких належних і допустимих доказів, які би підтверджували недійсність оскаржених договорів.
19 лютого 2019 року позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 листопада 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 січня 2019 року й ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог.
Мотивував касаційну скаргу так :
- кредитний договір укладений з використанням нечесної підприємницької практики, передбачає заборонені дискримінаційні умови щодо боржника та є недійсним відповідно до частини п`ятої статті 11, статті 18, частини шостої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів";
- суди першої й апеляційної інстанцій не врахували відсутність належних і допустимих доказів надання банком позивачеві повної інформації про кредитні умови, а саме про: орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних із одержанням кредиту й укладенням кредитного договору; податковий режим сплати відсотків і про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати такі відомості;
- всупереч Правилам позичальнику не було роз`яснено, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором покладено на споживача, та не було надано інформації щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання під час погашення заборгованості за кредитом і процентами за користування ним;
- позивач був уведений в оману щодо всіх істотних умов кредитного договору, ціни та відсоткової ставки, що є підставою для визнання цього договору недійсним;
- суди, дійшовши висновку, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не врахували висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, і не звернули увагу на те, що, встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги з обслуговування буде надавати позивачеві;
- суди не врахували висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 6 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16, а також висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, сформульовані у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц;
- умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків, та спрямовані на погіршення становища позивача.
7 березня 2019 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою відкрив касаційне провадження у справі.
22 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
28 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
5 вересня 2019 року Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалою прийняв та призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
27 січня 2020 року Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Вказану ухвалу обґрунтував тим, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування пункту 1 частини першої статті 255 та статті 414 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), сформульованого у раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, в якій вона скасувала рішення судів першої й апеляційної інстанцій ізакрила провадження у справі з огляду на припинення юридичної особи-позивача у справі та відсутність у нього правонаступників.