ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б.
у справі № 917/259/19 (провадження № 12-149гс19)
за позовом Полтавської міської ради (далі - Міськрада) до Приватного акціонерного товариства «Полімпекс» (далі - ПрАТ «Полімпекс»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державного реєстратора Полтавської обласної філії Державного підприємства «Будинок юстиції» Чухліба Григорія Олександровича (далі - Держреєстратор), про визнання протиправним та скасування рішення Держреєстратора від 27 грудня 2017 року № 38984265 про внесення змін до запису про нерухоме майно розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 88262353101, спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно -стосовно зміни опису об`єкта нерухомого майна з «нежитлові будинки (ринковий комплекс)» на «цілісний майновий комплекс «Речовий ринок».
У лютому 2019 року Міськрада звернулася до Господарського суду Полтавської області з позовом до ПрАТ «Полімпекс» про визнання протиправним та скасування рішення Держреєстратора від 27 грудня 2017 року № 38984265 про внесення змін до запису про нерухоме майно розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 88262353101, спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно -стосовно зміни опису об`єкта нерухомого майна з «нежитлові будинки (ринковий комплекс)» на «цілісний майновий комплекс «Речовий ринок».
Позовні вимоги мотивовано посиланням на те, що відповідно до приписів частини першої статті 375 Цивільного кодексу України виключно власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам, і саме власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, у зв`язку з чим, оскільки ПрАТ «Полімпекс» не отримувало права на забудову належної територіальній громаді м. Полтава на праві комунальної власності земельної ділянки загальною площею 20428 кв. м за адресою: м. Полтава, вул. Новий Базар, 9, реєстрація за відповідачем права власності на цілісний майновий комплекс «Речовий ринок», який фактично розміщений на вказаній земельній ділянці, порушує відповідні права Міськради щодо цієї земельної ділянки.
Господарський суд Полтавської області ухвалою від 25 квітня 2019 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 4 липня 2019 року, провадження у цій справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), дійшовши висновку про те, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а має розглядатися за правилами адміністративного судочинства у зв`язку з тим, що предметом спору у цій справі є дії Держреєстратора як суб`єкта владних повноважень щодо здійснення ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства за відсутності спору про право.
Не погодившись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 4 липня 2019 року та ухвалоюГосподарського суду Полтавської області від 25 квітня 2019 року, Міськрада звернулася з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просило скасувати зазначені судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги Міськрада зазначила про те, що в результаті реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс «Речовий ринок» за відповідачем порушується право власності позивача на розташовану під цим майном земельну ділянку, у зв`язку з чим спірні правовідносини, які виникли між сторонами, мають приватноправовий характер, а тому спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 28 січня 2019 року касаційну скаргуМіськради задовольнила: постанову Східного апеляційного господарського суду від 4 липня 2019 року та ухвалу Господарського суду Полтавської області від 25 квітня 2019 року скасувала, справу передала до Господарського суду Полтавської області для продовження розгляду.
На думку суддів Великої Палати Верховного Суду, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Розглядаючи справу, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що спір у цій справі не відповідає ознакам та характеристикам публічно-правового спору.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник земельної ділянки має інтерес до того, як саме в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр) здійснена державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо об`єктів нерухомості, які розміщені на його земельній ділянці. Зокрема, цивільне право та законний інтерес власника землі можуть порушуватися неправильним описом об`єктів нерухомості.
Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні зазначила, що будь-який опис будинків у Державному реєстрі, в тому числі із застосуванням термінів «цілісний майновий комплекс», «єдиний майновий комплекс», не може підміняти собою державної реєстрації права власності чи права оренди на земельні ділянки.
Отже, спір у цій справі є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника землі з боку ПрАТ «Полімпекс».
Позивач заявив вимогу про скасування оскарженого рішення Держреєстратора через те, що вважав порушеним своє право власності на земельну ділянку відповідачем, за яким Держреєстратор зареєстрував право власності на об`єкти нерухомості таким чином, що опис об`єктів зачіпає право власності та законний інтерес позивача.
Спір щодо державної реєстрації права чи обтяження має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку або на інший об`єкт нерухомості особою, на користь якої державним реєстратором прийняте оспорюване рішення, або щодо державної реєстрації права якої вимагається внесення запису до Державного реєстру. Юрисдикційність такого спору не залежить від того, чи дотримано державним реєстратором вимог законодавства. Та обставина, що позивач не може досягти внесення відомостей до Державного реєстру власними діями, оскільки не має до нього самостійного доступу, а тому може діяти виключно через посередництво державного реєстратора в установленому законом порядку, не змінює цивільно-правового характеру відносин. Належним відповідачем у такій справі є особа, на користь якої державним реєстратором прийняте оспорюване рішення, або щодо державної реєстрації права якої вимагається внесення запису. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює цивільно-правового характеру цього спору (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду констатувала, що цей спір не є публічно-правовим і з огляду на суб`єктний склад має розглядатися за правилами господарського судочинства, а тому вважала помилковими оскаржувані судові рішення.
З огляду на вищевикладене Велика Палата Верховного Суду погодилася з наведеними у касаційній скарзі доводами про скасування судових рішень з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 34 ГПК суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір у цій справі є приватноправовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, однак з таким висновком не погоджуюсь з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність) можуть бути оскаржені до суду відповідно до статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Конституційний Суд України зазначив, що Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп сформулював правову позицію, за якою уд