постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНи
06 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 334/5052/17
провадження № 51-1131км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Голубицького С. С.,
суддів Стефанів Н. С., Шевченко Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника Деревянко І. О. (у режимі відеоконференції),
прокурора Шевченко О. О.,
представника потерпілої адвоката Бурби Ю. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Дерев`янко І. О. на вирок Запорізького апеляційного суду від 4 лютого 2019 року у кримінальному провадженні № 12017080050002979 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Мелітополя Запорізької області, жителя м. Запоріжжя,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 152 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 15 і ч. 1 ст. 152 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки і покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на її користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 12000 грн, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Районний суд установив, що ОСОБА_1 за детально викладених у вироку обставин, близько 18:05 06 липня 2017 року неподалік греблі ім. Леніна зі сторони парку Металургів у м. Запоріжжі, застосовуючи фізичне насильство намагався вступити із потерпілою ОСОБА_2 у статеві зносини усупереч волі останньої, однак не довів свій намір до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був помічений сторонніми особами і злякавшись не вчинив усіх дій, які вважав необхідними здійснити та з місця злочину втік.
При перегляді вироку 4 лютого 2019 року Запорізький апеляційний суд вказане рішення скасував та ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а також стягнув з засудженого на користь потерпілої ОСОБА_2 7000 грн. витрат на правову допомогу та 19165,72 грн у відшкодування матеріальної шкоди. У решті залишив вирок районного суду без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Дерев`янко І. О. не оспорюючи доведеність винуватості та правильності юридичної оцінки дій ОСОБА_1 наданої судом, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді через неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і даним про особу засудженого через суворість.
Захисник вважає, що висновки апеляційного суду у вироку про неможливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства не є умотивованими та не ґрунтуються на вимогах Закону. Також стверджує, що цей суд у своєму рішенні суд не навів переконливих обґрунтувань у частині розв`язання цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 та стягнення з засудженого на її користь витрат на правову допомогу (зважаючи на недотримання форми підтверджуючих документів про оплату гонорару адвоката), та витрачених потерпілою коштів на лікування у приватному лікувально-оздоровчому комплексі "ТуСтань".
У зв`язку з цим зазначає, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 374 та 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та є незаконним і підлягає скасуванню.
Позиція учасників у суді касаційної інстанції
Засуджений та захисник касаційну скаргу підтримали.
Прокурор вважав за необхідне касаційну скаргу захисника задовольнити частково, оскаржуване рішення в частині вирішення цивільного позову потерпілої скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, в решті залишити це рішення без зміни.
Представник потерпілої адвокат Бурба Ю. М. виступив проти задоволення касаційної скарги і просив залишити вирок апеляційного суду без зміни.
Інші учасники були повідомлені про час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
За правилами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Як убачається з матеріалів провадження, вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався.
Так, при перегляді кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора та представника потерпілої, апеляційний суд встановив, що приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд першої інстанції не врахував у достатній мірі ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним злочину щодо статевої свободи та статевої недоторканності особи, застосування насильства та заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, яка є інвалідом 3-ої групи з дитинства, а також даних про особу засудженого, який хоча і не судимий в силу ст. 89 КК, однак знову вчинив умисний злочин, що свідчить про системний характер протиправної поведінки останнього. Також цей суд узяв до уваги і те, що злочин не було доведено засудженим до кінця лише через втручання сторонніх осіб, які завадили йому та змусили тікати з місця події. З урахуванням цих обставин апеляційний суд дійшов умотивованого висновку про неправильне застосування судом першої інстанції до нього положень ст. 75 КК.