Постанова
Іменем України
19 березня 2020 року
м. Київ
Справа № 314/1905/17
Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/807/500/19
Провадження № 51 - 5639 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів: Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Кулаківського К.О.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080210000422 від 11 квітня 2017 року, щодо
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, до засудження проживаючого за адресою:
АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Василівського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2014 року за ст. 121 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років,
за ст. 391 КК України,
за касаційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні Беженаря Я.Ю. на вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 жовтня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст. 391 КК України та виправдано за недоведеністю його винуватості.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він, будучи засудженим до покарання у виді позбавлення волі та відбуваючи покарання в ДУ "Вільнянська виправна колонія (№ 20)" в камері ДІЗО/ПКТ № 4, 03 вересня
2016 року порушив встановлений розпорядок дня, за що 08 вересня 2016 року був переведений до приміщення камерного типу на строк один місяць, оскільки інші заходи впливу, які застосовувалися до засудженого ОСОБА_1 за вчинені ним дисциплінарні проступки, не вплинули на його поведінку.
11 квітня 2017 року о 08 годині 45 хвилин засуджений ОСОБА_1 в приміщенні камери ДПК №1 відкрито в присутності працівників адміністрації ДУ "Вільнянська виправна колонія (№ 20)" у категоричній формі відмовився виконувати законну вимогу виконуючого обов`язки начальника дільниці посиленого контролю майора внутрішньої служби ОСОБА_2 приступити до прибирання в камері ДПК № 1, в якій він утримувався і згідно з графіком чергувань від 23 березня 2017 року був черговим, чим порушив вимоги ст. 9, ст. 107 ч. 3 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України), п. 2 розділу ІІІ та п. 1 розділу ІV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, відповідно до яких засуджений зобов`язаний виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії та заборонено перешкоджати виконанню своїх посадових обов`язків персоналу колонії. При цьому, засуджений ОСОБА_1 був одягнений за сезоном, а також був забезпечений необхідним робочим інвентарем та за станом здоров`я міг залучатися до праці.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Очеретька Д.О. - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що чинний КВК України не містить чіткого визначення поняття "адміністрація установи виконання покарань", в.о. начальника дільниці посиленого контролю ОСОБА_2 мав законні підстави пред`являти засудженому ОСОБА_1 законну вимогу, оскільки мав право проводити з останнім соціально-виховну роботу. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав неналежним доказом характеристику на засудженого
ОСОБА_1 , підписану начальником відділу соціально-виховної та психологічної служби ОСОБА_2, не врахував довідку про те, що ОСОБА_2 знаходився на посаді начальника відділу соціально-психологічної служби та одночасно виконував обов`язки начальника дільниці посиленого контролю, необґрунтовано визнав недопустимим доказом відеозапис пред`явлення вимоги засудженому ОСОБА_1 . Зазначає, що в порушення вимог ст. 419 КПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив усіх доводів апеляційної скарги прокурора і не надав на них вичерпних відповідей. Крім того, указує на те, що у вступній частині вироку не зазначено всіх прокурорів, які брали участь у судовому провадженні, в журналі судового засідання від 20 жовтня 2017 року неправильно зазначено підстави перенесення судового засідання, а також в журналах судових засідань неправильно зазначено, що ОСОБА_1 також обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК України.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора виправданий ОСОБА_1 зазначає про безпідставність викладених у касаційній скарзі доводів та просить залишити її без задоволення.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу обґрунтованою і просив її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "indubioproreo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.