Постанова
іменем України
10 березня 2020 року
м. Київ
справа №754/6953/18
провадження № 51-2654км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючої Крет Г. Р.,
суддів Бущенка А. П., Григор`євої І. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Дегтяр Л. О.,
засудженого ОСОБА_1,
захисників Островської М. А., Фещик Н. М.,
прокурорів Яцини Є. О., Саіяна С. Г., Петришина М. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні спільну касаційну скаргу захисників ОстровськоїМ. А. та Фещик Н. М. на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року й ухвалу Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року вкримінальному провадженні щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.Відповідно до вимог ст. 54 КК ОСОБА_1 позбавлено спеціального звання молодшого лейтенанта.
Стягнуто із засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди 81 299,46 грн та 150 000 грн відповідно, а також на її користь як законного представника неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_11 шкоду, завдану смертю батька, у розмірі 1300 грн на кожну дитину щомісячно починаючи з 10 лютого 2018 року і до досягнення ними повноліттята по 200 000 грнморальної шкоди за кожного.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Київський апеляційний суд ухвалою від 26 лютого 2019 року вирок змінив, пом`якшив ОСОБА_1 призначене основне покарання до 8 років позбавлення волі та виключив рішення про застосування до нього на підставі ст. 54 КК додаткового покарання у виді позбавлення спеціального звання молодшого лейтенанта.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Суд визнав ОСОБА_1 винуватим вумисному вбивстві, вчиненому за обставин, детально викладених у вироку.
Як установив суд, 10 лютого 2018 року близько 12:30 на зупинці громадського транспорту поблизу будинку № 52 на вул. Попудренка у м. Києві ОСОБА_1 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин під час побутового конфлікту з ОСОБА_4,з метою вбивства вдарив кухонним ножем останнього у груди, заподіявши цим тяжких тілесних ушкоджень у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки з ушкодженням внутрішніх органів, від яких потерпілий помер на місці події.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У спільній касаційній скарзі з доповненнями до неї захисники, не погоджуючись із установленими фактичними обставинами, просять скасувати на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Аргументуючи свою позицію, скаржники наводять доводи, суть яких зводиться до того, що засуджений діяв у стані сильного душевного хвилювання через приниження його честі та гідності потерпілим, тому діяння мало би кваліфікуватись за ст. 116 КК, а місцевий суд не дав належної оцінки зібраним доказам, що потягло за собою необґрунтованість засудження ОСОБА_1 за умисне вбивство. При цьому захисники також зазначають, що під час затримання ОСОБА_1 та проведення огляду місця події 10 лютого 2018 року було порушено права останнього, судове засідання 13 вересня 2018 року відбулося за відсутності захисника, участь якого є обов`язковою, а в засіданні 19 вересня 2018 року відмову від захисника було прийнято всупереч вимогам ст. 54 КПК. Захисник Островська М. А. також наголошує на тому, що висновок комплексної судової психологічно-психіатричної експертизи є недопустимим доказом, оскільки таке дослідження було проведено за відсутності ухвали слідчого судді. Крім того, на думку скаржників, при здійсненні судового провадження не було враховано всіх пом`якшуючих обставин, а тому призначений захід примусу без урахування ст. 69 КК є несправедливим через суворість. Вважають, що апеляційний суд не зважив на допущені порушення норм права і постановив рішення, яке не відповідає ст. 370 КПК.
На вказану скаргу прокурор подав заперечення, в яких, наводячи аргументи, зазначає про неспроможність касаційних вимог сторони захисту та законність постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції засуджений та його захисники підтримали касаційну скаргу з доповненнями до неї, а прокурори заперечили обґрунтованість касаційних вимог сторони захисту.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 вказаного Кодексу Суд не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
У касаційній скарзі, за її змістом, захисники, окрім іншого, посилаються на неповноту розгляду справи, не погоджуються з установленими фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як їх перевірки в силу статей 433,438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції не віднесено.
Як убачається з матеріалів справи, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину було зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з`ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.
Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції допитав ОСОБА_1 і з`ясував його позицію щодо пред`явленого обвинувачення, відповідно до якої останній, не оспорюючи факту події злочину та її наслідків, винним себе визнав повністю, покаявся і показав, що після конфлікту з ОСОБА_4 на зупинці громадського транспорту пішов до магазину, де купив великий кухонний ніж, після чого повернувся на зупинку, підійшов до потерпілого, розвернув його та завдав цим ножем ударувгрудну клітку.
Суд належним чином обґрунтував своє рішення про винуватість засудженого у вчиненні суспільно небезпечного діяння проти життя та здоров`я особи. Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 ; фактичних даних, що містяться у протоколах огляду місця події від 10 лютого 2018 року; висновків судово-медичних, криміналістичної експертиз, а також на підставі інших розглянутих письмових доказів, зміст яких детально відображено у вироку. При цьому, відповідно до висновків, відображених у висновку судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_1 у період вчинення інкримінованого йому злочину міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Дослідивши і перевіривши показання учасників кримінального провадження, наявні у справі документи місцевий суд умотивовано визнав, що вони згідно зі ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, а тому правомірно поклав їх в основу вироку.
Таким чином, сукупність зібраних у справі доказів дала суду обґрунтовані підстави визнати доведеною винуватість ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства і кваліфікувати його дії за ч. 1 ст. 115 КК.
Переконливих аргументів про протилежне в поданій скарзі не міститься.
Вирок місцевого суду у зазначеній частині не суперечать вимогам ст. 370 КПК.