Постанова
Іменем України
20 березня 2020 року
м. Київ
справа № 759/17907/16-ц
провадження № 61-46248св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року у складі судді Сенька М. Ф. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Іванченка М. М., Рубан С. М., Желепи О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору дарування, поділ майна подружжя.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 05 червня 1987 року між ним та ОСОБА_2 був укладений шлюб. Відповідно до договору купівлі-продажу від 05 червня 1998 року, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Мойсеєнко Т. О., ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 . 10 липня 1998 року він склав заповіт, яким заповідав належну йому частку у праві власності на квартиру своєму сину ОСОБА_4 14 вересня 2000 року сторони розірвали шлюб, однак продовжували проживати разом, вести спільне господарство та спільний бюджет. 08 червня 2012 року між ним та відповідачем укладений договір дарування частки квартири у праві спільної сумісної власності подружжя з виділом цієї частки, згідно умов якого йому виділена у власність Ѕ частина у праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1, яку він подарував ОСОБА_2 27 жовтня 2012 року вони повторно уклали шлюб, який рішенням Святошинського районного суду
м. Києва від 16 червня 2017 року розірвано.
Вказував на те, що оспорюваний договір дарування укладений всупереч його волі, оскільки він перебував під дією ліків, що позбавляло його можливості усвідомлювати значення своїх дій. Звертав увагу, що на рахунках відповідача, відкритих у Публічному акціонерному товаристві Акціонерний комерційний банк "Аркада" (далі - ПАТ АКБ "Аркада"), Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "Хрещатик" (далі - ПАТ КБ "Хрещатик"), знаходяться грошові кошти, які набуті за рахунок заощаджень сторін під час шлюбу, а тому Ѕ частина цих коштів належить йому.
Посилаючись на наведене, позивач, із урахуванням уточнених позовних вимог, просив встановити факт його проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 14 вересня 2000 року по 27 жовтня 2012 року; визнати недійсним договір дарування від 08 червня 2012 року, укладений між ним та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Губко Ю. В.; у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за кожним із сторін право власності на Ѕ частину квартири
АДРЕСА_1 та на Ѕ частину грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках у ПАТ АКБ "Аркада", ПАТ КБ "ПриватБанк", ПАТ КБ "Хрещатик", відкритих на ім`я ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1/2 частину грошових коштів у розмірі
225 620,13 грн.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його захворювання та ліки впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій під час укладення оспорюваного договору дарування.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 у частині встановлення факту проживання однією сім`єю, суд виходив із того, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити факт спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у заявлений позивачем період, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що сторони проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, а також мали взаємні права та обов`язки.
Оскільки ОСОБА_2 набула частку у праві власності на квартиру на підставі договору дарування на законних підставах, вона належить їй на праві особистої приватної власності, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про її поділ у порядку, передбаченому статтею 372 ЦК України та статтями 69-72 СК України.
Позивач не довів, що розміщені відповідачем кошти на депозитних рахунках були набуті подружжям у шлюбі чи їх спільною працею, а отже зазначені грошові кошти є особистими заощадженнями ОСОБА_2, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на Ѕ частину грошових коштів, що знаходяться на зазначених рахунках у ПАТ АКБ "Аркада", ПАТ КБ "ПриватБанк", ПАТ КБ "Хрещатик", відкритих на ім`я
ОСОБА_2 .
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено суддею, якому був заявлений відвід у зв`язку з поданням заяви до правоохоронних органів про притягнення його до кримінальної відповідальності за завідомо неправосудні судові рішення, однак, всупереч наявним обгрунтованим підставам відводу, суд залишив заяву без задоволення, апеляційний суд на зазначені процесуальні порушення увагу не звернув та їх не усунув.
Вважав, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необгрунтованими, оскільки судами неправильно визначені правовідносини та надана оцінка наявним у справі доказам, що призвело до неправильного встановлення судами обставин справи. Рішення судів грунтуються на недопустимих та недостовірних доказах, наданих відповідачем. Відмовляючи у задоволенні вимог про поділ грошових коштів, що знаходяться на рахунках ОСОБА_2, відкритих у банківських установах, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, безпідставно покладався на нічим не підтверджені рукописні записи, виконані відповідачем, та її пояснення, що є недопустимими доказами. Покладаючи на позивача обов`язок доведення набуття грошових коштів під час проживання подружжя у шлюбі, суди не звернули увагу, що за загальним правилом майно набуте у шлюбі є спільною сумісною власністю подружжя, а тому особа яка заперечує презумпцію спільної власності зобов`язана довести зазначені обставини, а отже обов`язок доказування належності на праві особистої приватної власності спільних коштів, повинен був бути покладений на відповідача. Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки, наявній у матеріалах справи медичній документації, наданої ним на підтвердження вимог про визнання недійсним договору дарування.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У січні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, у якому відповідач просила поновити їй строк на його подання.
Наведені відповідачем обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим поновити ОСОБА_2 строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1, та приєднати його до матеріалів справи.
Відзив мотивований тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно з`ясували обставини справи, ухвалили законні та обгрунтовані рішення, а тому відсутні підстави для їх скасування.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції та передана 14 грудня
2018 року для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що 05 червня 1987 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який було розірвано 14 вересня 2000 року.
На підставі договору купівлі-продажу квартири від 05 червня 1998 року, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Мойсеєнко Т. О., ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 .
08 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування частки квартири у праві спільної сумісної власності подружжя, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Губко Ю. В., за реєстровим № 18-767, відповідно до умов якого
ОСОБА_1 виділено у власність 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яку він подарував ОСОБА_2
27 жовтня 2012 року між сторонами повторно укладений шлюб, який був розірваний рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 червня
2017 року (справа № 759/17906/16-ц).
ОСОБА_2 належать грошові кошти, що знаходяться на депозитних рахунках у ПАТ АКБ "Аркада", ПАТ КБ "ПриватБанк", ПАТ КБ "Хрещатик".
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Щодо вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу
Засади шлюбу, а також особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, визначає СК України.
Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Відповідно до частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків.
Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 вказував, що з 14 вересня 2000 року по 27 жовтня 2012 року він проживав з ОСОБА_2 однією сім`єю, сторони були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, взаємні права і обов`язки, відповідач користувалася послугами лікарні Служби безпеки України, як і він, у зазначений період сторони відпочивали у м. Трускавець.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року, яким кореспондують положення статей 12, 81 чинного ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Доказування не може грунтуватися на припущеннях.