ПОСТАНОВА
Іменем України
23 березня 2020 року
Київ
справа №260/1119/18
адміністративне провадження №К/9901/35521/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року (суддя Дору Ю.Ю.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року (судді Коваль Р.Й., Гуляк В.В., Довгополов О.М.) у справі № 260/1119/18 за позовом ОСОБА_1 до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про визнання дій неправомірними та визнання протиправним і скасування наказу,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Ужгородського міськрайонного суду (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати неправомірними дії голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данко Віктора Йосиповича щодо винесення наказу від 12 вересня 2018 року № 366/02-09 "Про скасування наказу від 10 вересня 2018 року № 360/02-09";
- визнати протиправним і скасувати наказ голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данко Віктора Йосиповича від 12 вересня 2018 року № 366/02-09 "Про скасування наказу від 10 вересня 2018 року № 360/02-09".
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що наказ відповідача № 366/02-09 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки законом передбачено лише два випадки позбавлення працівника відпустки у визначений графіком та наказом строк - це перенесення відпустки на іншу дату на підставі статті 11 Закону України "Про відпустки" та відкликання з відпустки на підставі статті 12 цього Закону. При цьому, в обох випадках зміна періоду відпустки відбувається виключно за згоди працівника, яку, в даному випадку, позивач не надавав. Позивач вважає, що голова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данко В.Й. неправомірно, всупереч вимогам Закону України "Про відпустки", визнав таким, що втратив чинність, наказ про щорічну оплачувану відпустку позивача, що не передбачено чинним законодавством.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данка Віктора Йосиповича від 12 вересня 2018 року № 366/02-09 "Про скасування наказу від 10 вересня 2018 року № 360/02-09". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При прийнятті означеного рішення суд першої інстанції виходив з того, що на підставі заяви, погодженої в установленому законом порядку в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду, наказом від 10 вересня 2018 року № 360/02-09 позивачу надано частину щорічної оплачуваної відпустки з 01 по 22 жовтня 2018 року. Разом з тим, у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання установлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом; бажання одного працівника чи власника або уповноваженого ним органу не достатньо. Проте, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними доказами правомірності свого рішення.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання неправомірними дій голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данка В.Й. щодо видання оскаржуваного наказу, суд першої інстанції вказав, що відповідач не вчиняв дій, які б мали ознаки протиправності, видання та скасування кадрових наказів належить до компетенції голови суду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року змінено в частині мотивів відмови в задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком Закарпатського окружного адміністративного суду про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним і скасування наказу голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 вересня 2018 року № 366/02-09 "Про скасування наказу від 10 вересня 2018 року № 360/02-09". Однак, апеляційний суд змінив мотиви суду першої інстанції в частині позовних вимог, в яких було відмовлено, та зазначив, що позовна вимога про визнання протиправними дій голови суду щодо видання оскаржуваного наказу немає характеру самостійної (окремої), спрямованої на захист та відновлення порушеного права. Тобто, дії окремо від наказу не оскаржуються.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
На рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині позовних вимог, які задоволені, та ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог скаржник зазначає, що однією з обов`язкових умов надання працівникові відпустки не у строки, передбачені графіком відпусток, є дотримання процедури узгодження її терміну з роботодавцем та врахування інтересів виробництва. Разом із тим, у матеріалах справи відсутні відомості про проведення між головою суду чи іншими його посадовими особами та ОСОБА_1 процедури узгодження перенесення невикористаних днів відпустки. Таким чином, надання позивачу відпустки поза межами графіку відпусток можливе лише в разі внесення змін до такого графіку, що в даному випадку зроблено не було. При цьому, у судді Придачука О.А., який видав наказ про надання відпустки позивачу, не було достатнього обсягу повноважень та інформації для прийняття такого наказу. Твердження апеляційного суду про те, що на скасування (визнання таким, що втратив чинність) наказу про надання відпустки до її початку потрібна згода працівника не мають жодного правового підґрунтя. Крім того, суд апеляційної інстанції, оцінюючи виробничу необхідність видання оскаржуваного наказу, вийшов за межі своєї компетенції та втрутився у дискреційні повноваження роботодавця. Право визначати рівень навантаження на суддів, розподілу справ тощо належить до компетенції голови суду та зборів суддів, а отже, вказані питання та рішення знаходяться поза межами оцінки адміністративного суду. На думку скаржника, незалежно від термінології, результатом прийняття оскаржуваного позивачем наказу від 12 вересня 2018 року № 366/02-09 є неможливість застосування наказу від 10 вересня 2018 року № 360/02-09, тому вживання слів "визнати таким, що втратив чинність" замість слова "скасувати" є формальною частиною наказу, а не змістовною, та не має наслідком неправомірність самого наказу.
За наведених мотивів відповідач вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог, які були задоволені, ухвалені з порушенням норм матеріального права та без достатнього правового обґрунтування.
Одночасно з цим, скаржник посилається й на порушення судами норм процесуального права, які, на його думку, полягають у тому, що позовна заява ОСОБА_1 не містить жодних тверджень про те, що прийняття відповідачем наказу від 12 вересня 2018 року № 366/02-09 призвело до порушення права позивача на відпочинок, про наявність чи скасування запланованої на цей період особистої поїздки чи про порушення будь-яких інших прав, пов`язаних із правом на відпочинок. Для самого позивача наказ про надання відпустки не існував у правовому полі, а право на відпочинок, що могло виникнути на його підставі, не могло бути порушене в силу того, що ОСОБА_3 не довів, що на момент скасування цього наказу він знав про його існування. Судом не взято до уваги той факт, що оскаржуваний наказ фактично вичерпав свою дію, а відтак позовні вимоги не спрямовані на відновлення прав позивача в цілому. Таким чином, задоволення адміністративного позову в цілому не призведе до жодних наслідків для позивача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г. ухвалою від 21 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін, оскільки вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій дотримано норми процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин у справі, та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, а доводи касаційної скарги не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Ухвалою від 20 березня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
У зв`язку з вибуттям з 03 по 11 вересня 2018 року голови суду Данка В.Й. у відпустку, наказом Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 серпня 2018 року № 338/02-09 виконання обов`язків голови суду було покладено на суддю Бедя В.І .
У зв`язку з наданням у період з 10 по 11 вересня 2018 року відпустки судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Бедю В.І., виконання обов`язків голови суду наказом в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Бедя В.І. від 07 вересня 2018 року № 356/02-09 було покладено на суддю Придачука O .A .
Наказом в.о. голови суду Придачука O . A. від 10 вересня 2018 року № 360/02-09 "Про надання відпустки ОСОБА_1 ", судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 було надано невикористану щорічну відпустку терміном з 01 по 22 жовтня 2018 року включно.
12 вересня 2018 року головою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Данко В.Й. видано наказ № 366/02-09 "Про скасування наказу від 10 вересня 2018 року № 360/02-09", яким наказ в.о. голови суду від 10 вересня 2018 року № 360/02-09 "Про надання відпустки ОСОБА_1 " вважати таким, що втратив чинність починаючи з 13 вересня 2018 року, повідомити ОСОБА_1 про можливість повторно написати заяву про отримання відпустки на обраний ним період.
Наказ виданий відповідно до статті 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та з урахуванням тієї обставини, що фактична кількість суддів Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, які здійснюють повноваження, складає 9 із 23 передбачених за штатним розписом, а у період до відпустки згідно з наказом № 360/02-09 судді ОСОБА_1 призупиняється автоматизований розподіл справ за 14 календарних днів як судді та за 3 дні як слідчому судді, що суттєво збільшує навантаження на інших суддів (слідчих суддів) у період з 17 до 28 вересня 2018 року включно, а також беручи до уваги, що справу про адміністративне правопорушення № 308/9775/18, яка перебуває на розгляді у вказаного судді, призначено до розгляду на 10 год 00 хв. 03 жовтня 2018 року. Підставою видання наказу визначено службову необхідність. З наказом від 12 вересня 2018 року № 366/02-09 позивач ознайомлений 05 жовтня 2018 року.
Не погодившись із цим наказом та вважаючи дії голови Ужгородського міськрайонного суду щодо його видання неправомірними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.