ПОСТАНОВА
Іменем України
23 березня 2020 року
Київ
справа № 640/463/19
адміністративне провадження № К/9901/19981/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції
касаційну скаргу Кабінету Міністрів України
на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року (головуючий суддя - Каракашьян С. К. ),
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року (головуючий суддя - Коротких А.Ю., судді: Літвіна Н.М., Сорочко Є.О.)
у адміністративній справі № 640/463/19
за позовом ОСОБА_1 до виконуючого обов`язки Міністра охорони здоров`я України Супрун Уляни Надії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кабінет Міністрів України, про встановлення відсутності компетенції (повноважень),-
УСТАНОВИВ:
Суть справи
1. 09 січня 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до виконуючого обов`язки Міністра охорони здоров`я України Супрун Уляни Надії (далі - відповідач, У.Супрун), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кабінет Міністрів України (далі також - третя особа), в якому позивач просив суд встановити відсутність у У.Супрун компетенції (повноважень), передбаченої, зокрема, але не виключно, положеннями статті 44 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", пункту 10 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267.
2. Ухвалою суду від 14 січня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі.
3. 01 лютого 2019 року позивачем подано до суду заяву про забезпечення адміністративного позову шляхом встановлення заборони У.Супрун вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію компетенції (повноважень), передбаченої, зокрема, але не виключно, положеннями статті 44 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", пункту 10 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, статті 8 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" а також іншими чинними нормативно-правовими актами України
4. В обґрунтування заяви про забезпечення позову, заявник посилався на очевидну протиправність дій У . Супрун на посаді виконуючого обов`язки Міністра охорони здоров`я України, оскільки її призначення на вказану посаду у встановленому порядку компетентним органом здійснено не було. Також позивач зазначав, що будь-які рішення та дії відповідача, вчинені як міністром, за таких обставин, є протиправними, оскільки вчинені особою, яка не була у встановленому порядку призначена, прийняла присягу та отримала допуск до державної таємниці.
5. Позивач стверджував про порушення його прав на реалізацію компетенції народного депутата України щодо призначення відповідача та права на охорону здоров`я як громадянина.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанції.
6. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року, залишеної без змін ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року, заяву ОСОБА_1 задоволено частково, вжито заходи забезпечення позову у справі № 640/463/19 та заборонено першому заступнику Міністра охорони здоров`я України У.Супрун вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію повноважень Міністра охорони здоров`я України, передбачених, зокрема, але не виключно, положеннями статті 44 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" та пункту 10 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, статті 8 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", а також іншими чинними нормативно-правовими актами України, якими вона не була наділена в порядку, передбаченому підпунктом 14 пункту 10 про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 та пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок виконання обов`язків міністра у разі його тимчасової відсутності" від 17 липня 2003 року № 1096; в іншій частині заяви відмовлено.
7. Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції виходили із наявності ознак очевидної протиправності дій У.Супрун при виконанні обов`язків Міністра охорони здоров`я України, які їй не були надані в порядку, передбаченому підпункту 14 пункту 10 Положення та пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок виконання обов`язків міністра у разі його тимчасової відсутності" від 17 липня 2003 року № 1096, які прямо впливають на законний інтерес позивача у сфері забезпечення його охорони здоров`я.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
8. 15 липня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Кабінету Міністрів України на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року, в якій скаржник просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, а в частині вимог, в задоволенні яких було відмовлено, залишити без змін.
9. У касаційній скарзі скаржник зазначав, що вживаючи заходи забезпечення позову судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що відповідно до статті 351 КАС України є підставою для скасування судових рішень частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині.
10. Скаржник вказував, що посада Міністра охорони здоров`я України є політичною посадою, регулювання призначення якої здійснюється окремо від інших посад, тимчасовість призначення особи на посаду не свідчить про обов`язкове обмеження строку покладення виконання обов`язків міністра на першого заступника міністра в умовах, коли посада міністра є вакантною. Зазначав, що в даному випадку законодавцем свідомо не обмежено такий строк з огляду на специфіку політичних посад та основоположного принципу безперервності, який закріплено Законом України "Про центральні органи виконавчої влади". За наведених обставин скаржник вважає, що застосування аналогії закону в тому числі і як підставу для застосування заходів забезпечення позову є передчасним, у зв`язку з чим судами попередніх інстанцій було порушено норми частини шостої статті 7 КАС України.
11. Скаржник наголошував, що У.Супрун виконувала обов`язки Міністра охорони здоров`я відповідно на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 № 511-р та від 27.07.2016 № 550-р, які ніким не оскаржені в судовому порядку на предмет їх законності та дотримання процедури прийняття. Наявність ознак протиправності може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності. Допустимості та достовірності як кожного доказу окремо так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. А тому, вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли до неправомірних та передчасних висновків, щодо встановлення наявності у діях У.Супрун при виконанні обов`язків Міністра охорони здоров`я України ознак очевидної протиправності, у зв`язку з чим, на переконання скаржника, судами неправильного застосовано пункт 2 частини другої статті 150 КАС України.
12. Окремо скаржник акцентував увагу суду касаційної інстанції, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини стосовно наявності порушеного права позивача як громадянина України так і народного депутата є недоведеними. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що вимоги про відсутність компетенції (повноважень) можуть мати місце лише у спорі між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. Тому, на його думку, судами безпідставно забезпечено позов у спорі, на який не поширюється юрисдикція адміністративних судів, та грубо порушено статті 2, 4, 5, 19, пункт 5 частини третьої статті 151 КАС України.
13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., Соколова В.М. від 22 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 16 березня 2020 року підготовчі дії закінчено, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
15. 19 серпня 2019 року від представника позивача адвоката Грабового А.М. через канцелярію Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, де останній посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
16. В обґрунтування відзиву на касаційну скаргу представник позивача вказував на безпідставність її доводів, а також наголошував, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2019 року було скасовано заходи забезпечення адміністративного позову, вжиті ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року у справі № 640/463/19, у зв`язку із зміною фактичних обставин у справі. Таким чином, на сьогоднішній день жодні заходи забезпечення позову у даній справі не діють.
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
17. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.
18. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів задля створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.