ПОСТАНОВА
Іменем України
19 березня 2020 року
Київ
справа №804/2300/16
адміністративне провадження №К/9901/27482/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецолива" на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бишевської Н.А., суддів Добродняк І.Ю., Семененка Я.В. від 01 грудня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецолива" до Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецолива" звернулось до суду з адміністративним позовом до Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 листопада 2015 року №0001782203, відповідно до якого Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у загальному розмірі 890281,24 грн., з них 593520,83 грн. - за основним платежем, 296760,41 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Предметом перевірки судів у цій справі було рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати ПДВ за наслідками господарської діяльності Товариства з Товариством з обмеженою відповідальності "Монолитід" (код ЄДРПОУ 39030713) (далі - ТОВ "Монолитід") у період червня 2015 року.
Товариство не погодилося із рішенням Інспекції про заниження податкових зобов`язань за господарськими операціями із зазначеним контрагентом і послалося на необґрунтованість висновків акту перевірки від 16 жовтня 2015 року №385/04-83-22-02/33264625, на підставі якого прийнято оскаржене податкове повідомлення-рішення.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 червня 2016 року вищевказаний адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що залучені до матеріалів справи документи є достатніми та належними доказами реальності фінансово-господарської діяльності позивача із ТОВ "Монолитід" у червні 2015 року, а також здійснення за їх участю господарських операцій, тому Товариство за наявності відповідних законодавчих підстав включило до складу податкового кредиту суми ПДВ за наслідком таких відносин. Зазначив, що контрагент позивача на момент укладення договору та оформлення первинних документів був належним учасником цивільних та господарських правовідносин і платником ПДВ, а можливі порушення податкової дисципліни з боку ТОВ "Монолитід", обставини відсутності його за юридичною адресою, кількість співробітників, звітування чи фактичної сплати останнім податку до бюджету не впливає на право позивача по формуванню податкового кредиту.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 01 грудня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог Товариства.
Апеляційний суд дійшов протилежних висновків та зазначив у своєму рішенні про те, що реальність операцій між позивачем та ТОВ "Монолитід" щодо надання останнім послуг з профілактичної діагностики та обслуговування обладнання не підтверджується належними та допустимими доказами, які повинні супроводжувати фактичне виконання такого роду відносин. Наведене суд обґрунтував тим, що складені між сторонами договору акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не містять конкретизації наданої послуги, а інших первинних документів, які б фактично підтверджували і розкривали суть господарських операцій, позивачем суду не надано; відсутні докази, у тому числі дефектні акти, які б свідчили про необхідність діагностики або обслуговування обладнання Товариства тощо. Відтак, за висновком апеляційного суду, операції між Товариством та контрагентом не створюють наслідків для податкового обліку й у позивача відсутні підстави для формування податкового кредиту з ПДВ.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство подало касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування апеляційним судом норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань з ПДВ. Вважає, що цей суд дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже не надав належної оцінки залученим до справи доказам та фактичним обставинам справи, які свідчать про те, що операції між позивачем та його контрагентом фактично проведені та документально оформлені, Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування податкового кредиту з ПДВ, у зв`язку з чим, на його думку, відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення. Додатково зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності представника позивача, хоча останній просив відкласти розгляд справи на іншу дату для надання можливості надати додаткові пояснення та документи, чим порушив норми процесуального права.
Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Монолитід" (код ЄДРПОУ 39030713) по факту придбання товарів (робіт, послуг) за період червня 2015 року складено акт від 16 жовтня 2015 року №385/04-83-22-02/33264625, у якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого у червні 2015 року завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 593520,83 грн.
У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про формування Товариством податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із ТОВ "Монолитід" без достатніх правових підстав з огляду на нереальність господарських взаємовідносин з цим платником податків. На обґрунтування останнього контролюючий орган посилався на відсутність у контрагента практичної можливості надання послуг внаслідок маніпулювання податковою звітністю, основних фондів та трудових ресурсів, неперебування за місцезнаходженням; акти виконаних робіт не містять детального переліку робіт та етапів, які були здійснені для діагностики та обслуговування обладнання, не визначають його конкретного переліку; ненадання до перевірки документів, які засвідчують необхідність в регулярному проведенні профілактичної діагностики та обслуговування обладнання, відсутність калькуляції послуг та економічне обґрунтування їх ціни, перепусток, виписаних на виконавців послуг, журналу обліку посвідчень на відрядження та табелів обліку робочого часу ТОВ "Монолитід", документів, підтверджуючих передачу об`єкта робіт, а також матеріалів, необхідних для їх виконання, дефектних відомостей із зазначеними видами робіт, документів на переміщення обладнання та матеріалів на об`єкти виконання робіт та надання послуг.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.