ПОСТАНОВА
Іменем України
19 березня 2020 року
Київ
справа №813/8748/14
адміністративне провадження №К/9901/31058/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду (суддя Гулик А.Г.) від 18.03.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Кушнерик М.П., судді: Мікула О.І., Курилець А.Р.) від 17.02.2016 у справі №813/8748/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліол" до Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліол" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі -відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №00001072204 від 15.12.2014, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 493050грн., з яких 326700,00грн. за основним платежем та 164350,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство посилалось на безпідставність висновків податкового органу про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентом (ПП "Хімінвест"), які, як вважає відповідач, не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів; зауваження ж до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) щодо відсутності в них відомостей, зокрема, про те: які саме дослідження та консультації були надані та які програми дій складені при налагодженні роботи з конкретними групами товарів, не вказано обсяги наданих послуг в натуральному виразі, не конкретизовано зміст наданих послуг в натуральному та вартісному виразі, не вказано фактично понесені витрати на здійснення інформаційно-консультаційних послуг не є визначальною обставиною, оскільки такі вимоги не відносяться до обов`язкових при складенні первинних документів щодо надання послуг.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.03.2015, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2016, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 15.12.2014 №00001072204.
Застосувавши пункти 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статтю 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV), підпункт 2.4 пункту 2 Положення "Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 05.06.1995 №168/704 суди дійшли висновку, що операції між позивачем та його контрагентом (ПП "Хімінвест") щодо надання посередницьких (агентських) послуг підтверджується матеріалами справи, отже позивачем дотримано передбачені податковим законодавством умови для формування податкового кредиту за результатами таких відносин, а відтак збільшення оскаржуваним рішенням розміру грошових зобов`язань зі сплати ПДВ є протиправним.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В своїй касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, наводячи нормативно-правове обґрунтування й мотиви, аналогічні викладеним податковим органом у акті перевірки.
Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними. На думку позивача, рішення судів ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права й ухвалені у відповідності до процесуальних норм.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом позапланової виїзної перевірки Товариства складено акт №499/22-04/23886934 від 02.12.2014, в якому встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість за травень - серпень 2014 року на суму 328700,00грн.
У акті перевірки відповідач дійшов висновку про формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за операціями із ПП "Хімінвест" без належного документального підтвердження здійснення таких господарських відносин, обґрунтовуючи це відсутністю певних відомостей у актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) та неподанням до перевірки звітів щодо оформлення матеріалів виконання послуг, що свідчить про укладення договору без мети настання реальних наслідків.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення, яке є предметом розгляду у цій справі.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини Верховний Суд виходить з наступного.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.