Постанова
Іменем України
19 березня 2020 року
м. Київ
справа № 757/73504/17-ц
провадження № 61-46201св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року у складі суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: військова частина А-2847, Державна казначейська служба України,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частино А-2847, Державної казначейської служби України про зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів.
Зазначав, що постановою від 20 листопада 2006 року Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області стягнув з військової частини А-3432 на його користь грошову компенсацію за продовольче забезпечення в сумі 16 661 грн 43 коп. Виконавча служба в м. Мукачева, яка займалася виконанням рішення суду, неодноразово повертала виконавчого листа без виконання. 14 листопада 2013 року виконавчий лист надісланий до Стрийського управління Державної виконавчої служби України у Львівській області. Одночасно було надіслано копію ухвали суду про заміну сторін у виконавчому провадженні, у якій військова частина А-3432 була замінена на військову частину А-2847. Стрийським управлінням Державної виконавчої служби України рішення суду також не було виконано, в зв`язку з чим 25 липня 2014 року виконавчий лист був направлений до Державної казначейської служби України, на яку покладено обов`язок із виплати грошової компенсації.Державна казначейська служба України гроші до цього часу не виплатила. Таким чином, за 10 років і 9 місяців, які пройшли з часу набрання чинності рішенням суду, виплата грошей не проведена.
Просив визнати неправомірними дії відповідачів щодо тривалого невиконання постанови Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області від 20 листопада 2006 року та визнати борг військової частини А-2847 перед ним з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних в сумі 73 685 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясувати: чи існує зобов`язання між сторонами, чи це зобов`язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов`язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті. Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України). Вказані положення відображені у правовій позиції, висловленій Верховним Судом України під час розгляду справи № 6-2759цс15. З урахуванням того, що спірні правовідносини виникли з адміністративних правовідносин щодо невиконання судового рішення в адміністративній справі, Законом України "Про виконавче провадження" передбачений порядок виконання судового рішення, то суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимоги про визнання дій неправомірними, стягнення боргу з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що Державна казначейська служба України є суб`єктом владних повноважень. Позивачем оскаржуються дії суб`єкту владних повноважень та державного органу, спір пов`язаний з проходженням позивачем публічної служби у військовій частині, а тому вказаний спір є публічно-правовим і повинен бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1)Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 росить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що завдана йому шкода полягає у знеціненні присуджених рішенням суду коштів внаслідок інфляції, тобто вимоги ґрунтуються на нормах цивільного, а не адміністративного права.
(2) Позиція військової частини
У відзиві на касаційну скаргу військова частина А2847 зазначає, що предметом оскарження за позовом є дії відповідачів, які пов`язані із виконанням ними владних повноважень. Таким чином, спір має публічно-правовий характер.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Суди установили, що постановою від 20 листопада 2006 року Мукачівський міжрайонний суд Закарпатської області стягнув з військової частини А-3432 на користь позивача грошову компенсацію за продовольче забезпечення в сумі 16 661 грн 43 коп. Виконавчий лист знаходився на примусовому виконанні, рішення не виконано.
Згідно із частиною другою статті 5 КАС України (тут і далі у редакції, чинній на момент звернення до суду із позовом) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Статтею 1 Конституції встановлено, що Україна проголошується правовою державою і, як будь-яка правова держава, гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Під правоздатністю пред`являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміється право подання позову до суду, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів і прав, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов`язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі "Ле Конт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії", заяви № 6878/75, 7238/75).
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.