Постанова
Іменем України
16 березня 2020 року
м. Київ
справа № 553/1325/16-ц
провадження № 61-43213св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави в складі судді Чистик І. О. від 11 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Полтавської області в складі суддів: Абрамова П. С., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М., від 19 липня 2018 року,
В С Т А Н О В И В :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про визнання права приватної власності на будівельні матеріали, відшкодування вартості будівельних робіт, визнання права власності на меблі, відшкодування вартість меблів.
Підстави позову вмотивовував тим, що на початку лютого 2014 року відповідачі придбали квартиру АДРЕСА_1 . Після цього ОСОБА_2 запропонував позивачу організувати проведення ремонтно-будівельних робіт у ній та придбати і встановити меблі. Позивач був знайомий з відповідачем з 2013 року, оскільки його донька та син відповідачів проживали спільно без реєстрації шлюбу. Вони з ОСОБА_2 домовились, що за кошти позивача будуть придбані будівельні матеріали та проведені ремонтні роботи, а також закуплені та встановлені меблі, а відповідач ОСОБА_2 протягом місяця після їх закінчення відшкодує їх вартість. При цьому, за домовленістю, вартість будівельних робіт не повинна була перевищувати 100 000 грн, а меблів - 40 000 грн. У період з середини лютого по кінець квітня 2014 року він виконав роботи у відповідності до оговорених умов.
ОСОБА_2 пообіцяв відшкодувати йому витрачені кошти в розмірі 92 520,71 грн протягом місяця. На початку травня 2014 року позивач знову за власні кошти придбав та встановив меблі в квартирі відповідачів на загальну суму 35 217,39 грн. З 10 травня 2014 року відповідач дозволив проживати в цій квартирі своєму синові ОСОБА_4 та донці позивача ОСОБА_5 06 вересня 2014 року між останніми був укладений шлюб, а з травня 2015 року його донька вимушена була виїхати з квартири.
В той же період часу відповідач ОСОБА_2 повідомив позивачу, що не має наміру відшкодовувати позивачеві понесені ним витрати.
З наведених підстав ОСОБА_1 просив суд задовольнити позов, визнати за ним право приватної власності на будівельні матеріали на загальну суму 59 925,71 грн, стягнути на його користь з відповідачів солідарно вартість будівельних матеріалів, які використані при проведенні ремонтно-будівельних робіт в сумі 59 925,71 грн, відшкодувати вартості виконаних робіт в сумі 92 520,71 грн, визнати за ним право приватної власності на меблі, які придбані та встановлені за його кошти в квартирі відповідачів на суму 35 217,39 грн, стягнути на його користь з відповідачів відшкодування вартості меблів на суму 35 217,39 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 11 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, з участю третьої особи - ОСОБА_4, про визнання права приватної власності на будівельні матеріали, відшкодування вартості будівельних робіт, визнання права власності на меблі, відшкодування вартості меблів відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б доводили той факт, що вказані у чеках та накладних матеріали були придбані безпосередньо позивачем або за його дорученням іншою особою, але за його кошти, та що вони були безпосередньо використані при проведенні ремонтних робіт в квартирі відповідача, а не на будь-якому іншому об`єкті будівництва або ремонту. Надані додатки до позову не визнані судом належними та допустимими доказами існування між сторонами договірних відносин на проведення ремонтних робіт в квартирі, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2, оскільки вони складені самим позивачем одноособово як додаток до позову, наведений в них перелік робіт, їх обсяг, матеріали, витрати на оплату роботи залучених працівників не погоджені з власником квартири - відповідачем у справі.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Полтавської області від 19 липня 2018 року апеляційну ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11 травня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті спору. Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також указав, що доводи позивача про те, що він приймав участь в організації ремонту у спірній квартирі є частково обґрунтованими та підтверджується показами свідків, які проводили ремонт в квартирі та зазначили, що оплату їх роботи проводив позивач. Однак, надані позивачем у справі розрахунки вартості проведених робіт, чеки на придбання матеріалів та висновки судово будівельної експертизи, не є достатніми доказами для висновку щодо наявності між сторонами договірних правовідносин, оскільки жодних доказів існування між власником квартири та позивачем домовленості щодо оплати за відповідні роботи надано не було.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову в позові. Суди не вірно оцінили проведені ремонтні роботи та придбані меблі, а також надані ним копії чеків та квитанцій. З середини лютого 2014 року по травень 2014 року у придбаній квартирі проведений ремонт та встановлені меблі і побутова техніка, а відповідач користується придбаними позивачем будівельними матеріалами та меблями і не надав доказів у спростування наданих позивачем розрахунків. Суди не врахували, що правочин щодо проведення і оплати ремонту вчинено між сторонами в усній формі, але відповідачі такий правочин прийняли та схвалили. Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що не позивач, а інша особа виконала ремонтні роботи в квартирі. Суди безпідставно не врахували висновки постанови Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14.
Доводи інших учасників справи
У грудні 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Позивачу відмовлено в позові у зв`язку із недоведеністю позовних вимог. Суд апеляційної інстанції не змінював підстав для відмови в позові, а лише спростував доводи апеляційної скарги та підтвердив правильність висновків суду першої інстанції по суті спору. Доводи касаційної скарги є надуманими та зводяться до переоцінки доказів у справі. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.
01 листопада 2018 року справу передано судді-доповідачу.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 . Вказаний факт сторонами не оспорюється.
Донька позивача у справі та син відповідача з травня 2014 року проживали у спірній квартирі. 06 вересня 2014 року вони зареєстрували свій шлюб, фактично спільно проживали до травня 2015 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 27 листопада 2015 року шлюб між ними було розірвано.
Позивач у справі доводив той факт, що за домовленістю із відповідачем він зробив у квартирі де проживали їх діти ремонт та придбав меблі, а відповідач зобов`язувався відшкодувати йому витрачені кошти.
Позивач додав до позову власноручно складені ним відомості, а саме: фактичні витрати на проведення ремонтних робіт, черговість проведення робіт.
Також позивач надав копії фіскальних чеків, товарних чеків, видаткових накладних з наступним наданням їх оригіналів. Вказані чеки і накладні містять відомості про придбання невстановленими особами певних будівельних матеріалів в різний час та різних магазинах або у осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність.
Згідно висновку будівельно-технічної експертизи № 1441 від 20 грудня 2017 року, проведеної на підставі самостійно виготовленого позивачем ОСОБА_1 переліку проведених робіт встановлено вартість ремонтно-будівельних робіт, виконаних у квартирі АДРЕСА_1, визначено вартість будівельних матеріалів, використаних при проведенні ремонтно-будівельних робіт в даній квартирі.
Відповідач заперечував те, що указані позивачем будівельні матеріали та меблі були використані для ремонту та облаштування спірної квартири.
Лише в двох документах, а саме: товарному чеку від 30 квітня 2014 року на придбання "столешниці", підстави для столу, двох барних стільців зазначено прізвище ОСОБА_1, та в бланку замовлення без номеру та дати на придбання лавочки кухонної вписано прізвище ОСОБА_1 , наявна відмітка про внесення ним передплати в сумі 2 000 грн.
Судами встановлено, що сам по собі факт придбання позивачем у квітні 2014 року меблів не доводить той факт, що ці меблі були придбані позивачем для відповідача ОСОБА_2 за власні кошти та встановлені згодом в квартирі відповідача, та що між сторонами існувала домовленість про повну попередню оплату всіх витрат позивачем ОСОБА_1 за власні кошти, та подальше повернення його витрат власником квартири через певний час після закінчення ремонтних робіт. У зв`язку з чим суд вважає, що позивач не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження викладених в позовній заяві доводів про визнання за ним права власності на меблі, встановлені в квартирі відповідача, та взагалі про те, що він особисто поніс витрати на придбання та встановлення меблів в квартирі відповідача.
Судами встановлено, що позивач не довів шляхом подання належних та допустимих доказів факт наявності та витрачання особистих коштів на здійснення ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.