Постанова
Іменем України
20 березня 2020 року
м. Київ
справа № 569/5047/18
провадження № 61-9468св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Рівненської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 листопада 2018 року у складі судді: Кучиної Н. Г., та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
Позов обґрунтований тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 11 листопада 2011 року, який був зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 1789. У сторін є дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач постійно нехтує сімейними цінностями, такими як повага до дружини, свої інтереси він ставить вище інтересів сім`ї та неодноразово принижував її гідність. Вказує, що з ОСОБА_2 з травня 2017 року спільно не проживають, у них часто стали виникати конфлікти та непорозуміння, сім`я розпалася, існує формально.
ОСОБА_1 просила:
розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2, зареєстрований 11 листопада 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 1789 та видано свідоцтво про шлюб, серії НОМЕР_1, після розірвання шлюбу її прізвище зазначити як " ОСОБА_1 ";
залишити проживати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 з позивачем.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Ухвалою Рівненського міського суду від 23 травня 2018 року залучено до участі у справі перекладача із знанням англійської мови для перекладу судового процесу та процесуальних документів.
Ухвалою Рівненського міського суду від 03 жовтня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини в частині визначення місця проживання дитини залишено без розгляду.
Ухвалою Рівненського міського суду від 03 жовтня 2018 року надано позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_2 строк для примирення тривалістю один місяць. Провадження у справі зупинено до закінчення строку, визначеного для примирення сторін.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено повністю.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції 11 листопада 2011 року, актовий запис № 1789. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 відновлено дошлюбне прізвище " ОСОБА_1 ". Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу, сторони зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції 11 листопада 2011 року, актовий запис № 1789. У сторін є спільна одна дитина, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судом було надано сторонам строк для примирення строком один місяць. Примирення не настало, позивач наполягає на розірванні шлюбу. Подальше збереження шлюбу та спільне проживання неможливе та суперечить інтересам позивача. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу. Судом не здобуто, а стороною відповідача не доведено, що сторони підтримують шлюбні стосунки, а відтак формальне існування реєстрації шлюбу, суперечить інтересам позивача. Ураховуючи особливий характер сімейних відносин та їх об`єктивну недоступність для оточуючих, суд не вправі покладати в рішенні обов`язку збереження сім`ї на одного з подружжя, як просить відповідач, при наявності на це категоричного заперечення позивача. Оскільки шлюб між сторонами носить формальний характер, позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечать його інтересам, суд, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), суд зробив висновок про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, що не позбавляє сторін права повторно зареєструвати шлюб після усунення обставин, що були підставою для його розірвання.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 04 квітня 2019 рокуапеляційну скаргу, яка подана представником ОСОБА_2 - адвокатом Созонюком Т. М., залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 листопада 2018 року без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно із статтями 60, 63 Закону України "Про міжнародне приватне право" припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу. Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. ОСОБА_1 разом із донькою ОСОБА_4 проживають в Україні, за адресою: АДРЕСА_1 . З 15 травня 2018 року ОСОБА_1 працює в ФОП ОСОБА_6 на посаді менеджера з продажу. Дочка сторін з 01 березня 2018 року відвідує заклад дошкільної освіти № 31 м. Рівне. ОСОБА_2, зареєстрований в Україні за адресою: АДРЕСА_1, проте там не проживає, а, під час перебування в Україні, проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Оскільки судом встановлено, що шлюб між сторонами зареєстровано в Україні, де вони спільно проживали та де, наразі, проживає позивачка з донькою, місцевим судом правомірно встановлено підсудність справи суду України та розглянуто справу відповідно до норм особистого закону позивача, яким є сімейне законодавство України. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. У наданий місцевим судом строк примирення сторін не відбулося. Оскільки між подружжям склалися неприязні стосунки, сторони не підтримують сімейних відносин, позивач категорично заперечує проти можливості відновлення подружніх стосунків, місцевим судом правомірно задоволено позов та розірвано шлюб.
При відхиленні доводів апеляційної скарги про протиправність відновлення дошлюбного прізвища позивача, апеляційний суд вказав, що положеннями статті 113 СК України закріплено право особи відновити своє дошлюбне прізвище після розірвання шлюбу.
Аргументи учасників справи
У травні 2019 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, в якій просив оскаржені рішення скасувати а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.При цьому посилався на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що 11 листопада 2011 року сторони уклали шлюб, який зареєстрували у Відділі реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис №1789. В 2012 році сторони також уклали шлюб згідно законодавства Ісламської республіки Іран, що підтверджується довідкою про шлюб №2339 від 28 березня 2019 року, виданою посольством Ісламської республіки Іран в Україні. Внаслідок укладення шлюбу ОСОБА_1 отримала громадянство Ірану, і після набуття громадянства Ісламської республіки Іран, ОСОБА_1 потрібно було подати необхідні документи з метою припинення громадянства України. Останнім спільним місцем проживання сторін було: Ісламська республіка Іран, м. Тегеран. На даний час як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 мають право й надалі проживати в м. Тегеран. Спільним законом подружжя є законодавство Ісламської республіки Іран, а не законодавство України. Припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (стаття 63 Закону України "Про міжнародне приватне право"). Статтею 16 Закону "Про міжнародне приватне право" визначено, що особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Таким чином, виходячи з положень Закону, припинення шлюбу здійснюється відповідно до правових положень: спільного особистого закону подружжя - права держави, громадянами якого вони є; права держави, в якій особи постійно проживали (якщо хоча б один із подружжя продовжує там проживати); права, з яким обидва з подружжя мають тісний зв`язок (наприклад, розташування спільного майна). Суд першої інстанції не врахував викладених обставин та невірно застосував норми матеріального права, оскільки в даному випадку потрібно було застосувати норми особистого закону подружжя - законодавства Ісламської республіки Іран.
Вказує, що суд апеляційної інстанції не навів достатніх мотивів застосування особистого закону позивача - ОСОБА_1 . Не надав відповіді чому має бути застосовано сімейне законодавство України, з огляду на те, що сторони та їх дочка є громадянами Ірану, їх шлюб зареєстрований за законодавством України та законодавством Ірану, обидва з членів подружжя мають тісний зв`язок з цією державою, де було їх остання місце проживання. Окрім того, Рівненським апеляційним судом було залишено поза увагою, той факт, що шлюб укладений між Позивачем і Відповідачем за законодавством Ірану є дійсним, не розірваним та чинним на території України. Оскільки процедура зміни прізвища законодавчо визначена в Україні, то позовна вимога ОСОБА_1 про відновлення дошлюбного прізвища " ОСОБА_1 " в цій частині не підлягала до задоволення.
Зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. ОСОБА_2 був на всіх судових засіданнях, адже вказана справа є надзвичайно важлива для нього. Рідною мовою ОСОБА_2 є перська мова (мова фарсі). В судовому засіданні Рівненського апеляційного суду, яке відбулося 14 березня 2019 року було заявлене клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю залучення перекладача з перської мови. 04 квітня 2019 року до початку судового засідання суду апеляційної інстанції було надано копію листа адресованого Надзвичайному і повноважному Послу Ісламської республіки Іран в Україні від 15 квітня 2019 року з відміткою посольства про його отримання 15 березня 2019 року. В даному листі відповідач звертався до керівника дипломатичної установи з проханням надати йому допомогу у забезпеченні перекладача з перської мови. У зв`язку з тим, що станом на 04 квітня 2019 року відповіді на вказане звернення відповідач не отримав та самостійно не міг знайти перекладача, оскільки перекладача який володіє перською мовою знайти надзвичайно складно, то було заявлено 04 квітня 2019 року клопотання про відкладення судового засідання з метою скористатися відповідачем своїм правом на особисту участь в судовому засіданні, наданні своїх пояснень і аргументів, відповідей на запитання за допомогою перекладача з перської мови та інших прав як сторони у справі. Однак Рівненським апеляційним судом не було задоволено це клопотання та продовжено розгляд справи за наслідками чого було прийнято оскаржене рішення.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання дії рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 листопада 2018 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року.
У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.