Постанова
Іменем України
19 березня 2020 року
м. Київ
справа №2-5858/11
провадження №61-5286св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - Дніпропетровська обласна спілка споживчих товариств,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2018 року у складі судді Остапенко Н. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року у складі колегії суддів Варенко О. П., Лаченкової О. В., Свистунової О. В.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Дніпропетровська обласна спілка споживчих товариств, з позовом, вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила виселити відповідачів з належної їй квартири АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що позивач на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 18 листопада 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренком В. Г., є власником квартири АДРЕСА_1, якою відповідачі користуються без належних правових підстав та у добровільному порядку відмовляються її звільнити, чим порушують право власності позивача.
Позивач, як власник вказаної квартири, в силу положень статті 396 ЦК України, має право на захист відповідного речового права на своє майно (володіння та користування) відповідно до положень глави 29 ЦК України, зокрема статті 391 цього кодексу.
Відповідачі ордер на вселення у спірну квартиру не отримували та договір найму не укладали, а отже користуються цим житлом незаконно, що в силу частини 116, статті 150 ЖК УРСР є підставою для їх виселення без надання іншого жилого приміщення.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі
Суди розглядали справу неодноразово
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду справи, рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що правові підстави для задоволення позову про виселення відповідачів із спірної квартири без надання їм іншого житла відсутні, оскільки позивачем не доведено факт неправомірності користування відповідачами належним позивачу житловим приміщенням, доказів припинення такого права, а також доказів існування у відповідачів іншого житла позивачем не надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки тим обставинам, що у відповідачів відсутній ордер на вселення у спірну квартиру, жодної правової підстави для їх вселення у квартиру не існує. Крім того, відповідачі не є членами сім`ї позивача, який є власником квартири та жодному із відповідачів дозволу на вселення не надавав, договір найму з ними не укладав. Вказані обставини свідчать про самоправне зайняття відповідачами квартири, яка належить позивачу, що порушує його право власності та є правовою підставою для виселення вказаних осіб, як недобросовісних володільців цього майна.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заперечують проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини, встановлені судами
Згідно з договором купівлі-продажу квартири, посвідченого 18 листопада 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренком В. Г., ТОВ "Агропромтех-Сервіс" продало ОСОБА_1 . квартиру АДРЕСА_1 . Зазначена квартира має наступні характеристики: загальна площа - 54,8 кв.м., житлова площа - 44,3 кв.м.; опис об`єкту: у житловому будинку літ. А-1 квартира АДРЕСА_1, поз. 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6.
У пункті 1.4 договору у квартирі вказано, що у ній зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
За змістом пункту 1.5 договору, ОСОБА_1, як покупець засвідчила, що до її відома доведено про факт реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спірній квартирі
До відчуження вказаної квартири, ТОВ "Агропромтех-Сервіс", як її власник, у жовтні 2005 року зверталось до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виселення.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2007 року у справі № 2-293/2007, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2008 року, у задоволенні позовних вимог ТОВ "Агропромтех-Сервіс" відмовлено з тих підстав, що інше жиле приміщення, яке ТОВ "Агропромтех-Сервіс" надавало відповідачам взамін спірної квартири, не відповідало вимогам статті 50 ЖК УРСР.
У цій справі ТОВ "Агропромтех-Сервіс" не оспорювало правомірність користування відповідачами спірною квартирою, а лише ставило питання виселення останніх у інше жиле приміщення.
Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 з 08 жовтня 1959 року та ОСОБА_3 з 08 травня 1985 року мають постійне місце реєстрації та проживання в квартирі АДРЕСА_1 . Підстави вселення відповідачів у спірну квартиру не збереглися, зі слів відповідачів вселення здійснювалося підприємством, якому на той час належало це житло за статусом гуртожитку. Згідно інвентаризаційної справи КП ДМБТІ за № 24150, домоволодіння по АДРЕСА_1, будинок є жилим та належав на праві власності комерційно-виробничому підприємству "Облпродторг" Облпотребсоюза за реєстрацією у ДМБТІ від 23 січня 1996 року. До цього часу вказане домоволодіння не було зареєстроване. Статус гуртожитку не підтверджений.
Комерційно-виробниче підприємство "Облпродторг" Облспоживспілки права користування відповідачами спірною квартирою не оспорювало.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 825 ЦК України врегульовано розірвання договору найму житла.
Згідно зі статтею 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).
У статті 114 ЖК УРСР передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.
Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Судами встановлено, що попередній власник спірної квартири - ТОВ "Агропромтех-Сервіс", у жовтні 2005 року зверталось з позовом до суду про виселення відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2007 року у справі № 2-293/2007, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2008 року, у задоволенні позовних вимог ТОВ "Агропромтех-Сервіс" відмовлено з тих підстав, що інше жиле приміщення, яке ТОВ "Агропромтех-Сервіс" надавало відповідачам взамін спірної квартири, не відповідало вимогам статті 50 ЖК УРСР. У вказаній справі ТОВ "Агропромтех-Сервіс" не оспорювало правомірність користування відповідачами спірною квартирою, а ставило питання щодо виселення останніх у інше жиле приміщення.
Під час розгляду справи, суди попередніх інстанцій дали належну оцінку обставинам, встановленим у цьому судовому рішенні, відповідно до яких ОСОБА_2 з 08 жовтня 1959 року та ОСОБА_3 з 08 травня 1985 року мають постійне місце реєстрації та постійно проживають у квартирі АДРЕСА_1 . Підстави вселення відповідачів у спірну квартиру не збереглися, зі слів відповідачів вселення здійснювалося підприємством, якому на той час належало це житло за статусом гуртожитку. Згідно інвентаризаційної справи КП ДМБТІ за № 24150, домоволодіння по АДРЕСА_1, будинок є жилим та належав на праві власності комерційно-виробничому підприємству "Облпродторг" Облпотребсоюза за реєстрацією у ДМБТІ від 23 січня 1996 року. До цього часу вказане домоволодіння не було зареєстроване. Статус гуртожитку не підтверджений.