Постанова
Іменем України
16 березня 2020 року
місто Київ
справа № 333/1295/17
провадження № 61-970св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року у складі судді Наумової І. Й. та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 28 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця") про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що з 14 березня 2011 року до 02 квітня 2012 року працював у відокремленому структурному підрозділі "Вагонне депо Запоріжжя-Ліве" Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі - Вагонне депо Запоріжжя-Ліве) слюсарем з ремонту рухомого складу з режимом роботи, який передбачав потурний облік робочого часу та відповідно надання оплачуваного часу домашнього відпочинку. Під час звільнення йому виплачено 20 256, 28 грн за 209 діб загального часу домашнього відпочинку, який не був ним використаний. Зазначена сума грошових коштів розрахована у порядку, передбаченому для виплати компенсації за невикористану відпустку, з чим не погодився позивач. Вважав, що цей час згідно із чинним законодавством має бути оплачений у порядку, передбаченому для оплати надурочної роботи відповідно до положень пункту 11.8 наказу Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10 березня 1994 року № 40-Ц "Особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту, робота яких безпосередньо пов`язана із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговуванням пасажирів" (далі - Наказ № 40-ц).
Позивач зазначив, що йому не виплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин невикористаного часу домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки. Оскільки ОСОБА_1 працював за 8 годинним графіком роботи, еквівалентна кількість робочих годин за час невикористаного відпочинку складає 1 672 (8 годин х 209 доби).
З урахуванням уточнень пред`явлених вимог позивач зазначав, що, оскільки з 01 квітня 2012 року погодинна ставка складала 10, 68 грн, сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку мала складати 35 713, 92 грн (1 672 годин х 10, 68 грн = 17 856, 96 грн х 2).
Компенсація за невикористаний час домашнього відпочинку нарахована позивачу як компенсація за відпустки на загальну суму 20 256, 28 грн, а тому ОСОБА_1 залишається не нарахованою та не виплаченою заробітна плата у сумі 15 457, 64 грн.
Посилаючись на наведені обставини, просив суд стягнути з ПАТ "Укрзалізниця" на його користь заборгованість з виплати заробітної плати за 209 діб невикористаного часу домашнього відпочинку у сумі 15 457, 64 грн, а також витрати на правову допомогу у сумі 2 000, 00 грн.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначив, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню пункт 11.8 Наказу №40-Ц, а також, що компенсація за невикористаний час домашнього відпочинку не є заробітною платою та ОСОБА_1 звернувся до суду з пропуском тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 15 457, 64 грн без урахування податків і обов`язкових платежів, витрати на правову допомогу - у сумі 2 000, 00 грн, разом- 17 457, 64 грн. Стягнуто з ПАТ "Укрзалізниця" на користь держави судовій збір у сумі 1 600, 00 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що у день звільнення з позивачем не проведено остаточний розрахунок, не виплачено компенсацію за невикористані дні відпочинку у подвійному розмірі, як це передбачено пунктом 11.8 Наказу № 40-Ц, тому наявні правові підстави для стягнення недоплаченої суми компенсації. Також суд першої інстанції зробив висновок, що позивач не пропустив строк звернення до суду з позовом, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 28 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Укрзалізниця" задоволено частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року змінено, зменшено суму стягнення судових витрат в дохід держави до 640, 00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалося тим, що пункт 11.12 Наказу
№ 40-Ц, на обов`язковості застосування якого наполягав відповідач, встановлює суб`єктів регульованих ним відносин, до яких позивач не відноситься, тому його не можна застосовувати до спірних правовідносин. У цьому пункті йдеться про працю в умовах особливого режиму, який має бути встановлений в період масових пасажирських перевезень (червень-вересень) адміністрацією депо, вагонної дільниці, ДОП, резерву, станції і міського залізничного агентства у разі згоди колективів поїзних бригад і квиткових касирів, та під час дії якого час відпочинку вираховується по-іншому - 50 % від норми, ніж у пункті 11.8 при загальному режимі роботи. Також цей час відпочинку у разі праці в умовах особливого режиму приєднується до щорічної відпустки, а відтак по-іншому вираховується і його компенсація - оплата за місячним окладом, а не як надурочна праця. Доводи апеляційної скарги, що позивач не довів, що працював в надурочний час, оскільки не здійснював такої роботи, яка тривала понад встановлену тривалість робочого дня, спростовані матеріалами справи. Проте апеляційний суд зробив висновок, що судом першої інстанції помилково стягнуто з ПАТ "Укрзалізниця" на користь держави судовий збір у сумі 1 600, 00 грн за ставкою судового збору для юридичних осіб, незважаючи на те, що позивачем у справі є фізична особа.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2018 року, ПАТ "Укрзалізниця" просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 28 листопада 2017 року, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник вважає, що судами неправильно застосовано пункт 11.8 Наказу № 40-Ц, оскільки цей пункт суперечить положенням КЗпП України. Зазначає, що відсутні порушення законодавства про оплату праці, оскільки під час звільнення ОСОБА_1 виплачені всі нараховані суми, а компенсаційні виплати, які просить стягнути позивач, на переконання заявника, не відносяться до заробітної плати. Стверджує, що позивачем пропущено строки звернення до суду із позовом, передбачені у частині першій статті 233 КЗпП України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ПАТ "Укрзалізниця" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у лютому 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 14 березня 2011 року до 02 квітня 2012 року працював на посаді слюсаря з ремонту рухомого складу у відокремленому структурному підрозділі Вагонне депо Запоріжжя-Ліве.
Згідно із пунктом 1.1 Положення про відокремлений структурний підрозділ Вагонне депо Запоріжжя-Ліве вагонне депо є відокремленим структурним підрозділом без права юридичної особи.
Під час звільнення з ОСОБА_1 проведено розрахунок та виплачено компенсацію за час невикористаного домашнього відпочинку за 209 діб на загальну суму 20 256, 28 грн.
Сторони визнали, що при звільненні у ОСОБА_1 кількість невикористаних діб домашнього відпочинку становила саме 209 діб.
Відповідно до витягів зі штатного розпису робітників Вагонного депо Запоріжжя-Ліве тарифний оклад слюсаря з ремонту рухомого складу 4 розряду складав: з 01 листопада 2011 року - 1 792, 10 грн; з 01 лютого 2012 року - 1 788, 90 грн.
У 2012 році середньорічна норма робочого часу склала 166, 8 годин (2001 година/12 = 166, 8). Годинна тарифна ставка відповідно до штатного розпису складала 10, 68 грн.
Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що спір між сторонами виник з приводу застосування різного підходу до обчислення компенсації за невикористаний час домашнього відпочинку.