Постанова
Іменем України
17 березня 2020 року
м. Київ
справа № 487/5545/17
провадження № 61-9153св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Бурлаков С. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач 1 (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
відповідач 2 (третя особа за зустрічним позовом) - Миколаївська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Коломієць В. В., Данилової О. О., Шаманської Н. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Миколаївської міської ради та просила суд визнати недійсними підпункти 15.2, 15.3 пункту 15 рішення Миколаївської міської ради від 18 червня 2015 року № 48/38 "Про вилучення, надання, передачу у власність, спільну сумісну та спільну часткову власність, надання в оренду земельних ділянок громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району міста Миколаєва"; визнати недійсним договір оренди землі від 8 грудня 2016 року № 11242, укладений між Миколаївською міською радою та ОСОБА_2, відповідно до якого останній було передано в оренду земельну ділянку площею 168 кв. м з кадастровим номером 4810136300:03:026:0008 (далі - земельна ділянка) без права забудови для обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що позивач є власницею житлового будинку з прилеглими до нього господарськими та побутовими спорудами та будівлями у АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28 травня 1998 року. У подальшому даному домоволодінню були присвоєні адреси: АДРЕСА_3 .
Спірна земельна ділянка, що відведена відповідачці вищевказаним рішенням Миколаївської міської ради, позивач постійно користується ще з 1991 року, оскільки на ній розташовано належне їй майно, та в технічному паспорті, виготовленому ММБТІ 15 вересня 2016 року на її домоволодіння, дана земельна ділянка зазначена як така, що входить до її домоволодіння.
У квітні 2017 року позивач звернулась до Миколаївської міської ради для оформлення правових документів на зазначену земельну ділянку, проте листом Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 14 червня 2017 року № 01-374 їй повернуто документи та роз`яснено про неможливість відведення цієї земельної ділянки у зв`язку із передачею її в оренду ОСОБА_2 .
Посилаючись на викладене, а також на те, що вона не погоджувала землевпорядну документацію щодо відведення ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, хоча є суміжним землекористувачем, та не була повідомлена про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки, наданої ОСОБА_2, просила позов задовольнити.
У січні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, в якій просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 4810136300:03:026:0008, площею 168 кв. м, яка на підставі договору оренди землі № 11242, укладеного 08 грудня 2016 року між нею та Миколаївською міською радою, передана їй для обслуговування індивідуального жилого будинку та господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1, без права забудови строком на 25 років (до 8 грудня 2041 року), шляхом зобов`язання відповідача знести самовільно збудовані паркани: зі сторони АДРЕСА_4 до АДРЕСА_1 ; на межі між орендованою нею земельною ділянкою та земельною ділянкою в АДРЕСА_1 та звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 зазначає, що є власником житлового будинку в АДРЕСА_5, а ще АДРЕСА_6 ) та власником земельної ділянки площею 0,0332 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, кадастровий номер 4810136300:03:026: 003 в АДРЕСА_1 . Між нею та Миколаївською міською радою на підставі рішення від 18 червня 2015 року № 48/38, було укладено договір оренди землі площею 168 кв. м. Однак, ОСОБА_1 встановила паркани на вказаній земельній ділянці чим позбавила ОСОБА_2 доступу до неї, у зв`язку з чим просила усунути перешкоди у користуванні землею, шляхом знесення паркану та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.
Ухвалою суду від 02 березня 2018 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 28 листопада 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсними підпункти 15.2, 15.3 пункту 15 рішення Миколаївської міської ради від 18 червня 2015 року № 48/38 "Про вилучення, надання, передачу у власність, спільну сумісну та спільну часткову власність, надання в оренду земельних ділянок громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району міста Миколаєва".
Визнано недійсним договір оренди землі від 08 грудня 2016 року № 11242, укладений між Миколаївською міською радою та ОСОБА_2 .
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовлено.
Додатковим рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 30 січня 2019 року стягнуто з Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 320,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 320,00 грн.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що спірні рішення Миколаївської міської ради та договір оренди землі порушують права позивача, як фактичного землекористувача переданої в оренду ОСОБА_2 земельної ділянки, а тому на підставі частини третьої статті 152 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України), частини першої статті 21 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) мають бути скасовані. При цьому суд виходив з того, що передана в оренду земельна ділянка входить до складу домоволодіння, належного ОСОБА_1, що підтверджується технічним паспортом на даний житловий будинок від 15 вересня 2016 року. Крім того, на цій земельній ділянці знаходиться належна ОСОБА_1 господарська побудова літ Г. (1970 року забудови), прокладені газопровід позивачки, а також наявний водяний колодязь, щодо якого у 2017 році позивачем виготовлені документи про приєднання до централізованої системи водопостачання. До того ж, землевпорядна документації на спірну земельну ділянку з позивачкою не була погоджена та відсутні докази повідомлення її про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж цієї ділянки.
За такого суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3, виходячи з відсутності підстав для захисту її прав шляхом усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та Миколаївської міської ради - задоволено.
Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 28 листопада 2018 року та додаткове рішення цього суду від 30 січня 2019 року - скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Позов ОСОБА_2 задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати паркан, встановлений на земельній ділянці, що була передана ОСОБА_2 за укладеним із Миколаївською міською радою договором оренди від 08 грудня 2016 року, між земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_8 .
Вирішено питання судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка в установленому законом порядку в користування позивачці ОСОБА_1, або попереднім власникам будинку ніколи не надавалась, а відсутність письмової згоди позивачки при погодженні землевпорядної документації на спірну земельну ділянку, за відсутності інших порушень вимог земельного законодавства та враховуючи неправомірність дій ОСОБА_1 з користування даною ділянкою (тобто, без належних правових підстав), - не є підставою для визнання недійсними рішення Миколаївської міської ради про передачу цієї земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 та укладеного на його підставі договору оренди. ОСОБА_1 не надано належних доказів на підтвердження правомірного володіння чи користування спірною земельною ділянкою.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на підставі статті 152 ЗК України позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні переданої їй в оренду земельною ділянкою підлягають задоволенню: шляхом зобов`язання ОСОБА_1 демонтувати паркан, встановлений на земельній ділянці, що була передана ОСОБА_2 за укладеним із Миколаївською міською радою договором оренди від 08 грудня 2016 року, між земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_8 .
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
02 травня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої касаційної скарги, просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду та залишити в силі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 28 листопада 2018 року та додаткове рішення цього суду від 30 січня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Заявниця зазначає, що вона на підставі договору купівлі-продажу від 28 травня 1998 року є власницею домоволодіння у АДРЕСА_9 ). Ще до купівлі даного домоволодіння позивачкою по розписці за відсутністю правовстановлюючих документів було придбано земельну ділянку у АДРЕСА_10 ). Однак право користування земельною ділянкою нею за різних причин не оформлено. Позивач постійно проживає у житловому будинку та користується земельною ділянкою, на якій розташоване належне їй майно з 1991 року, а саме господарські побудови літ. Г, прокладено газопровід позивача, а також наявний водяний колодязь.
Крім того позивач не погоджувала землевпорядну документацію щодо відведення ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, хоча є суміжним землекористувачем, та не була повідомлена про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки, наданої ОСОБА_2 .
Доводи інших учасників справи
27 червня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2019 року відкрито провадження у даній справі. Витребувано матеріали цивільної справи з Заводського районного суду міста Миколаєва.
Клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Миколаївського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року задоволено. Зупинено дію постанови Миколаївського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Короткий зміст фактичних обставин справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Заводської районної ради міста Миколаєва № 256 від 16 серпня 1991 року про затвердження акту про прийняття житлового будинку А за адресою: АДРЕСА_2, в експлуатацію та визнання ОСОБА_4 власником будинку, для його розташування та обслуговування була виділена земельна ділянка площею 225 кв. м.
26 грудня 1991 року ОСОБА_4 продав вказаний будинок ОСОБА_5, а на підставі укладеного з останнім договору купівлі-продажу від 28 травня 1998 року власником цього житлового будинку з прилеглими до нього господарськими та побутовими спорудами та будівлями у АДРЕСА_11 ) стала позивач ОСОБА_1 . Земельна ділянка, на якій розташований даний будинок, не приватизована.
ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 01 серпня 1997 року та свідоцтва про право на спадщину від 29 липня 2014 року є власником двох житлових будинків з прилеглими до них господарськими та побутовими спорудами та будівлями, що розташовані у АДРЕСА_12 ) та на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 914594, виданого 29 січня 2008 року управлінням земельних ресурсів у місті Миколаєві Миколаївської області Держземагенства України, та вищевказаного свідоцтва про право на спадщину - власником земельної ділянки площею 0,0332 га цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, кадастровий номер 4810136300:03:026: 003 у АДРЕСА_1 .
Рішенням Миколаївської міської ради № 44/34 від 19 листопада 2014 року (пункт 22) ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення додаткової земельної ділянки, орієнтованою площею 140 кв. м, із земель комунальної власності, з метою передачі її в оренду без права забудови для обслуговування індивідуального жилого будинку та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .