Постанова
Іменем України
19 березня 2020 року
м. Київ
справа №333/2082/18
провадження №61-4024св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5,
третя особа - Служба (управління) у справах дітей Запорізької міської ради по Комунарському району,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 жовтня
2018 року у складі судді Варнавської Л. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів Дашковської А. В., Кримської О. М., Бєлки В. Ю.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_5, Служба (управління) у справах дітей Запорізької міської ради по Комунарському району (далі - служба у справах дітей), в якому просила визнати ОСОБА_2 та малолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що позивач є наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Квартира є комунальною власністю, неприватизована та складається з однієї кімнати, житловою площею 16,2 кв.м, загальною 28,4 кв.м.
У квартирі зареєстровані та проживають позивач і члени її сім`ї: дочка та малолітній онук.
Місцем проживання відповідачів з 2015 року є належна відповідачу на праві спільної часткової власності Ѕ частина жилого будинку за адресою: АДРЕСА_3, яка належить йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 вересня 2014 року після померлого батька.
Відповідач не проживає у спірному житлі без поважних причин з 2005 року, має у власності інше житло, у якому має законні підстави зареєструвати свою малолітню дитину.
Позивач вважає, що вказані обставини є підставою для визнання відповідача і його малолітньої дочки такими, що втратили право користування жилим приміщенням, відповідно до статті 107 ЖК УРСР, з часу вибуття їх на інше постійне місце проживання.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 22 січня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що є недоведеним факт, що відповідач вибув з квартири АДРЕСА_1 у зв`язку з виїздом на інше місце проживання.Доводи відповідача про виїзд з квартири у зв`язку з неприязними стосунками між сторонами та перешкодами у користуванні квартирою не спростовані позивачем під час розгляду справи.
Позивачем не доведено наявність підстав, передбачених статтею 107 ЖК УРСР для визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, зокрема, вибуття на постійне місце проживання в інше жиле приміщення, з урахуванням встановленого факту існування між сторонами неприязних стосунків та створення позивачем перешкод відповідачу у користуванні спірною квартирою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що з 2015 року постійним місцем проживання відповідача та його неповнолітньої дитини є належна відповідачу на праві спільної часткової власності Ѕ частина жилого будинку за адресою: АДРЕСА_3, яка належить йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 квітня 2013 року.
Відповідач з 2005 року не вселявся до спірної квартири, тобто, строк його відсутності слід відраховувати з 2005 року.
Таким чином, маючи у власності своє житло, яким він постійно користувався, відповідач не міг зберегти за собою право користування квартирою у державному житловому фонді, а його донька такого права не набула, оскільки була лише зареєстрована у ній і жодного дня не проживала у квартирі.
Суди не оцінили належним чином надані сторонами докази, у тому числі, відзив відповідача на позовну заяву, з якого по-суті вбачається визнання позову.
Також не надано належної оцінки доказам, які подані позивачем та не враховано, що у матеріалах справи немає жодного доказу наявності у відповідача перешкод у користуванні квартирою за період з 2005 року до 2015 року. Судами взагалі не зазначено, які саме причини непроживання позивача за спірною адресою визнані судом поважними за період з травня 2005 року.
Крім наведеного, у касаційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржувані судові рішення у цій справі не відповідають вимогам, наведеним у Висновку № 11 (2008) Консультативної рада європейських суддів, пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зобов`язують суди давати мотивування своїх рішень, у рішеннях наводити відповідь на аргументи сторін із зазначенням доводів, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність. Рішення судів попередніх інстанцій не є аргументованим, а ті аргументі, що наведені для відмови у позові, не мають жодного правового значення.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_2, заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Заперечуючи проти доводів касаційної скарги, відповідач, у відзиві посилається на те, що у матеріалах справи наявні докази поважності його непроживання у спірній квартирі, а право на приватизацію не залежить від наявності у нього у власності спадкового майна. При цьому, позивачем не зазначено і не наведено, які саме її права порушені, невизнані або оспорені відповідачами.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.