Постанова
Іменем України
19 березня 2020 року
м. Київ
справа № 471/497/19
провадження № 61-21930св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 17 вересня 2019 року у складі судді: Кологривої Т. М., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
В липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку, виділення частини надвірних будівель (споруд), виділення частини землі у подальшому з виділенням у натурі між власником та співвласником, виділення частки із спільного майна.
Позов мотивовано тим, що у період з 20 квітня 1991 року по 11 квітня 2006 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Під час шлюбу за спільні кошти вони придбали житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу у колективного сільськогосподарського пайового товариства ім. Мічуріна. У вказаному будинку вона проживала та була зареєстрована з 12 грудня 1998 року до 10 лютого 2006 року. З 2006 року позивач проживає разом з чоловіком та малолітньою донькою в орендованих приміщеннях в м. Миколаєві, власного житла не має. Їх спільні повнолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають власне житло. Посилаючись на те, що їй стало відомо про те, що відповідач бажає продати їх спільний будинок, чим порушить її права, вирішити у досудовому порядку про виділення її частки у будинку не вдалося.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточненої позовної заяви, просила визнати за нею право власності на Ѕ частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 17 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 придбаний під час перебування сторін у шлюбі, тобто є спільною сумісною власністю подружжя. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15). Написання позивачем розписки 29 листопада 2012 року про відсутність претензій до спірного житлового будинку, винесення 08 січня 2013 року слідчим СВ Братського РВ УМВС України в Миколаївській області Тотчасовим О. В. постанови про закриття кримінального провадження за заявою ОСОБА_1 про привласнення її колишнім чоловіком документів на спірний житловий будинок, а також показання свідка ОСОБА_5 про факт написання позивачем у приміщенні сільської ради розписки про відмову від спірного житлового будинку, показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 про наявність між ними та позивачем домовленості про відмову від частки у праві власності на приватизовану квартиру в смт. Казанка на користь позивача взамін відсутності претензій зі сторони позивача на спірний житловий будинок, а також пояснення самих сторін свідчать про виникнення у 2012 році спору між сторонами щодо права власності на спірний житловий будинок. З урахуванням рішення апеляційного суду Миколаївської області від 29 січня 2013 року та Братського районного суду Миколаївської області від 14 листопада 2012 року суд першої інстанції вважав встановленим, що про порушення свого права на майно подружжя позивач ОСОБА_1 дізналася в 2012 році. Оскільки позивач звернулася з позовом лише у липні 2019 року, то суд першої інстанції вважав, що позивач пропустила позовну давність.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 17 вересня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що шлюб між сторонами розірвано 05 серпня 2008 року на підставі судового рішення від 31 березня 2006 року. З 2012 року між сторонами виник спір щодо прав ОСОБА_1 на спірний будинок в с. Новокостянтинівка. У червні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про вселення до будинку з посиланням на те, що відповідач порушує її права співвласника та житлові права. Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 14 листопада 2012 року, залишеним в цій частині без змін рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 29 січня 2013 року, ОСОБА_1 відмовлено у вселенні до будинку АДРЕСА_1 . При цьому судом встановлено, що після вирішення судом питання про розірвання шлюбу ОСОБА_2 в спірному будинку не проживала, сама знялась з реєстрації, отримала інше житло, приватизувала його, згодом продала цю нерухомість та при цьому не порушувала питання про поділ спірного майна (житлового будинку) в межах позовної давності. 29 листопада 2012 року ОСОБА_1 складено розписку про те, що претензій до будинку вона не має. Звернувшись з позовом про поділ спільного майна подружжя у липні 2019 року, ОСОБА_1 пропустила трирічну позовну давність. Підстав для поновлення позовної давності не встановлено.
При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що причиною пропуску строку на звернення до суду став стан здоров`я її доньки, яка народилась у 2013 році апеляційний суд вказав, що не може вважати переконливими такі доводи, оскільки доказів того, що ці обставини не тільки ускладнювали догляд за дитиною, але й унеможливили подання позову до суду, ОСОБА_1 не надала. Твердження ОСОБА_1 про те, що розписка від 27 листопада 2012 року не набула нотаріальної форми та була нею підписана під тиском відповідача, правового значення не має, оскільки висновки суду першої інстанції про відмову в позові гуртуються на інших підставах.
Аргументи учасників справи,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвали нове рішення про задоволення позову. При цьому посилалася на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди невірно встановили обставини справи, зокрема те, що ОСОБА_1 не пропустила позовну давність, оскільки не зверталась з позовом з об`єктивних причин так як була вагітною, а після народження дитини займалась її доглядом та лікуванням, а також утриманням літнього батька.
У лютому 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, підписаний адвокатом Сіхарулідзе Д. Г., в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Відзив мотивовано тим, що касаційна скарга взагалі не містить обґрунтувань в чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного з подружжя. Суди встановили, що після вирішення судом питання про розірвання шлюбу позивач в спірному будинку не проживала, сама знялась з реєстрації, отримала інше житло, приватизувала його, згодом продала цю нерухомість та при цьому не порушувала питання про поділ спірного майна в межах позовної давності.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.