Постанова
Іменем України
17 березня 2020 року
місто Київ
справа № 1016/2353/12
провадження № 61-1825св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Відділ Держземагентства України у Макарівському районі Київської області, Копилівська сільська рада Макарівського району Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 26 лютого 2013 року у складі судді Тандира О. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Кулішенка Ю. М., Сушко Л. П., Ігнатченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у вересні 2012 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Відділу Держземагентства України у Макарівському районі Київської області (далі - Відділ Держземагентства), Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області (далі - Копилівська сільська рада) про визнання рішення сільської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними та їх скасування.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка, площею 0, 250 га, що розташована на АДРЕСА_1 . Під час розробки технічної документації із землеустрою, для подальшого визначення кадастрового номера для належної на праві власності зазначеної земельної ділянки, встановлено, що виготовити зазначену технічну документацію неможливо у зв`язку з накладанням на її земельну ділянку земельної ділянки, площею 0, 10796 га, що належить ОСОБА_3 .
У зв`язку з наведеним просила: визнати незаконним та скасувати рішення Копилівської сільської ради від 03 грудня 2004 року № 152-17 ХХVI; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯГ № 317075, площею 0, 250 га, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Копилів Макарівського району Київської області, виданий на ім`я ОСОБА_3 ; зобов`язати Відділ Держземагентства скасувати в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі запис № 010700600046 про реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯГ за № 317075, виданого на ім`я ОСОБА_3 .
Стислий виклад заперечень відповідачів
Копилівська сільська рада позов визнала у повному обсязі, а Відділ Держземагентства проти заявлених позовних вимог не заперечував.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 26 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22 листопада 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Копилівської сільської ради від 03 грудня 2004 року № 152-17 ХХVI в частині передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки, площею 0, 250 га, для ведення особистого селянського господарства у межах с. Копилів. Визнано недійсним державний акт серії ЯГ № 317075 на право власності на земельну ділянку, площею 0, 250 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства у межах с. Копилів, кадастровий номер 3222783201:01:004:0026, виданий на ім`я ОСОБА_3 .
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що Копилівською сільською радою прийнято рішення про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, належної ОСОБА_1 на праві власності, що суперечить закону та порушує її права.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій засобами поштового зв`язку до Верховного Суду у грудні 2017 року, ОСОБА_3 просить скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області від 26 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 листопада 2017 року, постановити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 .
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суди дійшли помилкових висновків про те, що ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 0, 250 га замість 0, 150 га, вважає, що такі обставини встановлені на припущеннях, оскільки не досліджено рішення Копилівської сільської ради від 19 травня 1999 року № 3, на підставі якого видано ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0, 250 га. Стверджує, що під час отримання ним державного акта на право власності на землю дотримано вимоги законодавства. Вважає необґрунтованими та безпідставними висновки про накладення земельних ділянок. Також ОСОБА_3 ставить питання про дотримання судами першої та апеляційної інстанцій правил юрисдикції, а також щодо розгляду його апеляційної скарги неповноважним складом суду.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі відкрито касаційне провадження.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV) (далі - ЦПК 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Копилівської сільської ради народних депутатів Київської області від 16 жовтня 1996 року ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво домоволодіння (житлового будинку, сараю, гаража, літньої кухні, погреба, бані і т. п.) на АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 1 500, 00 кв. м.
30 жовтня 1996 року Відділом архітектури Макарівської районної державної адміністрації ОСОБА_1 надано свідоцтво про забудову індивідуальної садиби на присадибній земельній ділянці, площею 1 500, 00 кв. м, яке зареєстровано за № 49. Представником районного Відділу архітектури 13 листопада 1996 року відведено в натурі присадибну земельну ділянку, що підтверджується відповідним актом.
Рішенням Виконавчого комітету Копилівської сільської ради від 19 травня 1999 року № 3 земельну ділянку, площею 0, 250 га, відповідно до
статей 6, 9, 17 Земельного кодексу України в редакції Закону України від 18 грудня 1990 року № 561-XII) ОСОБА_1 передано у приватну власність з цільовим призначенням - для ведення будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд, що підтверджується державним актом на право власності на землю серії III-КВ № 013403, виданим 16 листопада 1999 року. Зазначений державний акт зареєстровано в Книзі запису державних актів на право приватної власності на землю за № 302. На цій земельній ділянці станом на 31 липня 2012 року знаходиться недобудований житловий будинок, готовність якого складає 25 %, вартістю 36 479, 00 грн, а також погріб "Апід", вартістю 37 630, 00 грн.
Виготовити технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку та присвоїти кадастровий номер неможливо у зв`язку із накладанням на земельну ділянку, площею 0, 250 га, яка належать ОСОБА_3 .
Рішенням Копилівської сільської ради від 03 грудня 2004 року № 152-17-ХХІУ ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку, площею 0, 250 га, для ведення особистого селянського господарства у межах с. Копилів.
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 отримав державний акт серії ЯГ № 317075 на право власності на земельну ділянку, площею 0, 250 га, у с. Копилів Макарівського району Київської області, кадастровий номер 3222783201:01:004:0026, акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів за № 010700600046 від 09 лютого 2007 року.
З листа Управління Держкомзему у Макарівському районі Київської області від 31 травня 2012 року № 01-10/761 встановлено, що визначити кадастровий номер земельній ділянці ОСОБА_1 неможливо у зв`язку із взаємним перекриттям із земельною ділянкою ОСОБА_3
Загальна площа накладання земельної ділянки ОСОБА_3 на земельну ділянку ОСОБА_1 становить 0, 10796 га, яке відбулося внаслідок накладання на земельну ділянку останнього, земельної ділянки ОСОБА_4, земельна ділянка якого знаходиться на місці фактичного розташування земельної ділянки ОСОБА_3 .
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Згідно зі статтею 4 ЦПК України 2004 року, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні"
(далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.
Згідно зі статтею 25 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону № 280/97-ВР).