Постанова
Іменем України
12 березня 2020 року
м. Київ
справа № 495/9475/16-ц
провадження № 61-14504св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації,
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: ОСОБА_2, відділ Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у складі судді Прийомової О. Ю.
від 28 квітня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Черевка П. М.,
від 24 січня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, відділ Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області, про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовну заяву мотивовано тим, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року зобов`язано відділ Держкомзему України в Білгород-Дністровському районі Одеської області, Державне підприємство "Центр земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам" (далі - ДП "Центр земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам") в Одеській області видати особам, зазначених в списку громадян, учасникам судового процесу, вказаних в додатку до розпорядження голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області
від 27 лютого 2008 року державні акти на право приватної власності на земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва, що розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Шабівська сільська рада, Будацька коса.
На підставі вказаної постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 27 грудня 2010 року
серії ЯЛ №242983, на підставі якого у власність останньої передано земельну ділянку площею 0,1000 га, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту).
30 вересня 2015 року вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 відчужила на користь відповідача ОСОБА_1 .
Посилаючись те, що відповідно до статей 116, 122 ЗК України єдиним власником земель, які передано для індивідуального дачного будівництва, є Одеська обласна державна адміністрація, як орган уповноважений виконувати функції з розпорядження землею вказаної категорії, яка жодних рішень щодо передачі земель не приймала, позивач просив суд витребувати зазначену земельну ділянку у ОСОБА_1 як у особи, яка без відповідної правової підстави заволоділа нею.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області
від 28 квітня 2017 року у задоволенні позову заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Одеська обласна державна адміністрація, у рамках процедури безоплатної передачі земельної ділянки, не була власником вищевказаної землі, не має відношення до розпорядження нею, а позивач не надав доказів на підтвердження позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області залишено без задоволення, а рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 квітня 2017 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та обґрунтовано вважав за неможливе задовольнити позовні вимоги, з огляду на недоведеність перебування спірної земельної ділянки у власності Одеської обласної державної адміністрації.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року, заступник прокурора Одеської області просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що Верховний Суд України у постанові від 24 квітня 2013 року у справі № 6-14цс13 вказав, що правовою підставою набуття права власності на землю згідно з статтею 116 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий без визначеної законом підстави з порушенням вимогам статей 116, 118 ЗК України. Згідно з висновком Верховного Суду України від 23 жовтня 2013 року у справі № 6-83цс13 державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт видано, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статей 116, 118 ЗК України. У вказаній справі спірна земельна ділянка вибула із державної власності на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року та ухвали від 09 серпня 2010 року у справі № 2а-7932/08/1570, без відповідного рішення органу державної влади в особі Одеської обласної державної адміністрації та без дотримання процедури, передбаченої статтею 118 ЗК України. Саме на підставі вказаних судових рішень видано державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3, тому вказана земельна ділянка вибула із державної власності без відповідного волевиявлення держави в особі Одеської обласної державної адміністрації.
На час видачі державного акта про право власності на земельну ділянку, належним органом, що виконував функції з розпорядження землями державної власності з передачі їх для індивідуального дачного будівництва була Одеська обласна державна адміністрація, оскільки законодавством визначено, що повноваження районних державних адміністрацій поширювалися виключно на випадки передачі земель у власність або користування для сільськогосподарського використання, ведення водного господарства, будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району. Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правовий висновок Верховного Суду України у постанові
від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 12 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду
від 29 квітня 2010 року (справа № 2-а-7932/08/1570) та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року
ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (за межами населеного пункту) (а. с. 10, 15-22).
09 вересня 2015 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужила зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною першою статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами. Юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до положень статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Частиною другою статті 78 ЗК України та статтею 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Згідно з частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною першої статті 153 ЗК України зазначено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до вимоги статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.