ПОСТАНОВА
Іменем України
20 березня 2020 року
Київ
справа №560/3956/18
адміністративне провадження №К/9901/19093/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року (головуючий суддя - Тарновецький І.І.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Драчук Т.О., судді - Полотнянко Ю.П., Загороднюк А.Г.) у справі №560/3956/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Елеватор" до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
установив:
У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля Елеватор" (далі - ТОВ "Поділля Елеватор") звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі - ГУ ДФС у Хмельницькій області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 2 серпня 2018 року №0007431412, згідно з яким позивачу зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, у розмірі 642013 грн. Позивач вважав необґрунтованим висновок контролюючого органу щодо порушення ним вимог податкового законодавства та, як наслідок, наявність підстав до прийняття спірного рішення, оскільки надані відповідачеві первинні документи підтверджували реальний характер операцій позивача з контрагентами.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року, позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати прийняті судами рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки наявним у справі доказам та обставинам, що стосуються ненарахування позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість за послугами абонентського консультаційного обслуговування, невикористаних у межах господарської діяльності позивача. Вважає безпідставним взяття судами до уваги скриншотів з програм, наданих позивачем, як доказів отримання ним абонентських консультаційних послуг, оскільки зазначені документи не є первинними у розумінні законодавства, більш того, такі не містять інформації щодо наданих послуг та їх виконавців, як і не підтверджують факт їх надання. Стверджує про безпідставність висновку суду першої інстанції про те, що укладення договорів про надання абонентських послуг було зумовлене відсутністю в штаті позивача виробничих професій.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Поділля Елеватор" заперечує проти доводів контролюючого органу, просить залишити оскаржувані судові рішення без змін. Наголошує на тому, що штатний розпис Товариства складається із виробничих професій (водії, оброблювачі зерна, вагарі, комірники, слюсарі, енергетики, столяри, трактористи тощо), а тому необхідність отримання послуг, що надавалися контрагентами, було зумовлене саме виробничою необхідністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суди встановили, що Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Поділля Елеватор" за період з 1 січня 2011 року по 31 березня 2018 року, за результатами якої складено акт перевірки від 11 липня 2018 року №1205/22-01-14-011/35291996.
Контролюючим органом в ході проведення перевірки встановлено, що в порушення вимог абзацу "г" пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ "Поділля елеватор" було занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 642013 грн, за рахунок їх ненарахування за послугами згідно з податковими накладними, виписаними за реквізитами ТОВ "Агропросперіс", на суму ПДВ 80410,00 грн, ТОВ "Латагро" на суму ПДВ 561605,00 грн, які, за висновками відповідача, не пов`язані з господарською діяльністю ТОВ "Поділля елеватор" та факт надання яких документально не підтверджений.
За результатами проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 2 серпня 2018 року №0007431412, згідно з яким позивачу зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, у розмірі 642013,00 грн.
Не погоджуючись з даним податковим повідомленням-рішенням, ТОВ "Поділля Елеватор" оскаржило їх в адміністративному порядку.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 12 жовтня 2018 року №33437/6/91-99-21-01-01-25 податкове повідомлення-рішення від 2 серпня 2018 року №0007431412 залишено без змін, після чого позивач оскаржив вказане рішення до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позову та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з безпідставності висновків контролюючого органу щодо відсутності доказів фактичного надання ТОВ "Агропросперіс" і ТОВ "Латагро" послуг позивачеві, та визнав підтвердженим реальний характер операцій позивача із вказаними контрагентами.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Згідно з абзацом "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.
За змістом пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Згідно з пунктом 44.7 статті 44 ПК України у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який проводить перевірку, копії таких документів. Протягом п`яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.