ПОСТАНОВА
Іменем України
20 березня 2020 року
Київ
справа №820/986/17
адміністративне провадження №К/9901/17736/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2017 року (головуючий суддя Мельников Р.В., судді Мар?єнко Л.М., Полях Н.А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року (головуючий суддя Григоров А.М., судді Подобайло З.Г., Тацій Л.В.),
У С Т А Н О В И В:
I. Суть спору
1. У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) про скасування рішення від 17.02.2017 №55-17 та зобов`язання повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Позов обґрунтував тим, що під час його знаходження в Україні на навчанні у Сирії (країні громадянської належності) почалася громадянська війна, що супроводжується загальнопоширеним насиллям та серйозними порушеннями прав людини. Після початку війни було зруйновано будинок його матері у м. Дераа, у 2013 році батьки продали будинок у м. Дамаску та, рятуючись від війни, виїхали до Туреччини, а згодом до США, його брати і сестри також виїхали із Сирії. У зв?язку з цим він не може повернутися до країни свого походження, де його життю, свободі та безпеці загрожує небезпека. Крім того, зауважив, що в разі повернення на Батьківщину, він буде рекрутованим до лав армії і буде змушений убивати своїх співгромадян, у тому числі мирне населення, що суперечить його внутрішньому переконанню. Вважав, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем без урахування всіх обставин, які мають юридичне значення і дають підстави для отримання ним захисту в Україні.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, позов задоволено повністю.
4. Судові рішення мотивовані тим, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з якими Закон України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671) пов?язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
III. Провадження в суді касаційної інстанції
5. У касаційній скарзі ДМС України, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
6. За доводами відповідача, позивачу правомірно відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки в нього немає реальних побоювань зазнати переслідувань на Батьківщині і він користується захистом країни своєї громадянської належності, про що свідчать обставини його несвоєчасного звернення за захистом в Україні, реєстрації в посольстві Сирії в Україні та продовження терміну дії національного паспорта.
7. У запереченні на касаційну скаргу представник позивача Іванов Д.А. просить залишити судові рішення без змін, вказуючи на їхню законність і обґрунтованість.
8. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
ІV. Встановлені судами фактичні обставини справи
9. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирійської Арабської Республіки, уродженцем м. Дамаску, за етнічним походженням араб, сповідує іслам.
10. В Україну прибув у 2009 році з метою навчання.
11. 29.12.2014 ОСОБА_1 звернувся до ГУДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12. У заяві вказав, що в країні його громадянської належності відбувається війна, місцеві жителі піддаються тортурам і знущанням, у разі повернення додому для нього існує вірогідність бути призваним на військову службу, проте участь у збройному конфлікті суперечить його переконанням.
13. Рішенням ДМС України від 27.04.2015 №349-15 ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 Закону №3671 як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 і 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
14. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2015 у справі №820/4857/15 скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2015 про відмову в задоволенні позову та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено: скасовано рішення ДМС України від 27.04.2015 №349-15 та зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання особою, яка потребує додаткового захисту.
15. Рішенням ДМС України від 17.02.2016 №10-16З ОСОБА_1 повторно відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з тієї самої підстави, яка зазначена в рішенні від 27.04.2015 №349-15.
16. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2016 у справі №820/1276/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016, позов ОСОБА_1 задоволено: скасовано рішення ДМС України від 17.02.2016 №10-16 та зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. Рішенням ДМС України від 17.02.2017 №55-17 втретє з тієї самої підстави ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
18. Мотиви відмови зазначені у покладеному в основу прийнятого рішення письмовому висновку головного спеціаліста органу міграції, які зводяться до наступного: викладена заявником інформація щодо місця свого проживання у Сирії та обставин викрадення рідного брати у 2012 році є непослідовною і суперечливою; інформація по країні походження вказує, що рідне місто позивача Дамаск знаходиться під контролем державної влади країни, в ньому відсутні військові дії, що не виключає можливості повернення заявника з альтернативою внутрішнього переміщення; до адміністративної чи кримінальної відповідальності заявник на Батьківщині не притягався, тому відсутня загроза його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; відмітки в національному паспорті заявника свідчать про те, що він користується захистом країни громадянської належності; заявник звернувся за захистом лише у грудні 2014 року, тоді як збройний конфлікт у Сирії почався ще в березні 2011 року, що свідчить про відсутність в нього реальних побоювань зазнати переслідувань в разі повернення до країни походження.
V. Позиція Верховного Суду
19. За змістом частини п?ятої статті 10 Закону №3671 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
20. Згідно з абзацом п?ятим частини першої статті 6 Закону №3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
21. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671 біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
22. Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
23. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671 визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
24. Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
25. Директива Ради ЄС 2004/83/ЕС від 29.04.2004 у статті 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі: (А) смертної кари; (В) катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та (С) серйозної особистої загрози життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.