ПОСТАНОВА
Іменем України
18 березня 2020 року
Київ
справа №805/5106/16-а
касаційне провадження №К/9901/40878/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Слов`янської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17.01.2017 (суддя Троянова О.В.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.08.2017 (головуючий суддя - Василенко Л.А., судді: Гайдар А.В., Ханова Р.Ф.) у справі № 805/5106/16-а за позовом ОСОБА_1 до Слов`янської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Слов`янської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.06.2015 №17-17, яким визначено податкове зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000,00 грн.
Донецький окружний адміністративний суд постановою від 17.01.2017 позовні вимоги задовольнив.
Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01.08.2017 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17.01.2017 залишив без змін.
Слов`янська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17.01.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.08.2017, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема: пункту 10.3 статті 10, підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12, статті 267 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.06.2015 №17-17, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000,00 грн.
Обґрунтовуючи свою позицію, Слов`янська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області зазначала, що ОСОБА_1 є власником легкового автомобіля TOYOTA 4 Runner, об`єм двигуна 3956 куб. см., 2010 року випуску, а тому відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є платником транспортного податку в 2015 році.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що Слов`янська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області при визначенні податкового обов`язку позивача в спірних правовідносинах не врахувала, що застосування положень статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком у 2015 році порушує принцип правової визначеності щодо послідовності запровадження нового закону.
Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії, слід враховувати таке.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.
Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України визначають, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
З аналізу зазначеного пункту вбачається, що абзацом першим урегульовано питання щодо прийняття та оприлюднення рішення щодо встановлення у 2015 році транспортного податку, проте про застосування цього податку вже у 2015 році не йдеться.
Положення абзацу другого 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII стосуються порядку прийняття регуляторних актів та не звільняють місцеві ради від обов`язку оприлюднювати акт, що встановлює місцевий податок, у встановленому законодавством порядку.