ПОСТАНОВА
Іменем України
18 березня 2020 року
Київ
справа №804/7472/16
адміністративне провадження №К/9901/35424/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 (головуючий суддя - Юрко І.В., судді: Гімон М.М., Чумак С.Ю.) у справі № 804/7472/16 за позовом ОСОБА_1 до Новомосковської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Новомосковської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 27011-17.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 24.11.2016 позовні вимоги задовольнив.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 28.02.2017 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2016 скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2016.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема: підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12, підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Зокрема, зазначає, що правила щодо визначення податкового зобов`язання з транспортного податку, встановлені статтею 267 Податкового кодексу України, з огляду на приписи підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, не можуть застосовуватись раніше 2016 року.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 27011-17, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000,00 грн.
Обґрунтовуючи свою позицію, Новомосковська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області зазначала, що ОСОБА_1 є власником легкового автомобіля марки Porsche моделі Cayenne, з об`ємом двигуна 4134 куб. см., 2014 року випуску, а тому відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є платником транспортного податку в 2015 році.
Скасовуючи зазначений акт індивідуальної дії, суд першої інстанції дійшов висновку, що Новомосковська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області при визначенні податкового обов`язку позивача в спірних правовідносинах не врахувала, що Новомосковською міською радою прийнято рішення № 1216 "Про встановлення транспортного податку в м. Новомосковську", яким встановлений новий податок на майно - транспортний податок, лише 23.01.2015, а тому застосування положень статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, керувався тим, що прийняття/неприйняття міською радою рішення щодо встановлення податку на майно, в тому числі транспортного податку, не може вплинути на визначення платників податку, об`єкта та бази оподаткування, ставки податку, порядку обчислення податку, податкового періоду, строку та порядку сплати, оскільки зазначені питання чітко регламентовані Податковим кодексом України.
Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії, слід враховувати таке.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.
Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України визначають, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
З аналізу зазначеного пункту вбачається, що абзацом першим урегульовано питання щодо прийняття та оприлюднення рішення щодо встановлення у 2015 році транспортного податку, проте про застосування цього податку вже у 2015 році не йдеться.
Положення абзацу другого 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII стосуються порядку прийняття регуляторних актів та не звільняють місцеві ради від обов`язку оприлюднювати акт, що встановлює місцевий податок, у встановленому законодавством порядку.
Водночас суд звертає увагу, що відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.