ПОСТАНОВА
Іменем України
20 березня 2020 року
Київ
справа №815/1301/16
адміністративне провадження №К/9901/28242/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду 15 вересня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Шеметенко Л.П., судді - Димерлій О.О., Єщенко О.В.)
у справі №815/1301/16
за позовом Публічного акціонерного товариства "Одеський олійножировий комбінат"
до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області
про визнання протиправним та скасування податкового податкового-рішення від 15.03.2016 №00000181401,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Одеський олійножировий комбінат" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ДПІ у Приморському районі) про визнання протиправним та скасування податкового податкового-рішення від 15.03.2016 №00000181401.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про правильність визначення своїх податкових зобов`язань та протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення контролюючого органу.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року (головуючий суддя - Стефанов С.О.) у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції погодився з доводами контролюючого органу щодо ненадання позивачем до перевірки оригіналів податкових накладних по операціях з придбання товарів/послуг по контрагентам, перелік яких наведений у акті перевірки.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Одеський олійножировий комбінат" задоволено, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року скасовано, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Одеський олійножировий комбінат" задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області від 15.03.2016 року № 00000181401.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Товариство скористалось наданим його законом правом та направило після проведення перевірки і до прийняття контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення - рішення на адресу ДПІ у Приморському районі лист №11/375 від 04.03.2016, в якому, посилаючись на абз. 2 п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України платник просив врахувати при прийнятті рішення податкові накладні згідно із додатком, однак зазначений лист протиправно не був прийнятий до уваги контролюючим органом. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність висновків контролюючого органу щодо неправомірного віднесення Товариством до складу податкового кредиту сум ПДВ у зв`язку з відсутністю оригіналів податкових накладних, виписаних контрагентами.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та винести ухвалу, якою рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року залишити в силі. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що позивачем до складу податкового кредиту віднесено суми податку на додану вартість не підтверджені податковими накладними та оригіналами податкових накладних по операціям з придбання товарів, що не були надані платником до перевірки.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
23 січня 2017 року від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
23 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 01.02.2016 по 12.02.2016 посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 01.02.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 01.02.2016.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 18.02.2016 №880/15-53-22-01/00376509 (далі - Акт перевірки).
Згідно висновків Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:
- п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 331 738 грн, в тому числі по періодам: березень 2014 року - 167 473 грн; квітень 2014 року - 164 265 грн. (а.с. 8-49).
На підставі Акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.03.2016 №00000181401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 497 607, 00 грн, з яких за основним платежем - 331 738 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 165 869 грн.
Контролюючий орган дійшов висновку про неправомірність віднесення платником до складу податкового кредиту сум ПДВ на загальну суму 331 738 грн по операціям з придбання товарів та послуг по контрагентам, перелік яких наведений в акті перевірки, не підтверджених податковими накладними (а.с. 27-28).
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).
На думку колегії суддів, оскаржувані рішення суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам не відповідають виходячи з наступного.
Відповідно до пп. 20.1.1 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи;
Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 44.3 ст. 44 ПК України встановлено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
У разі ліквідації платника податків документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів, що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.
Відповідно до п. 44.5 статті 44 ПК України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.
Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.
У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.