ПОСТАНОВА
Іменем України
19 березня 2020 року
м. Київ
справа № 813/1731/16
адміністративне провадження № К/9901/16251/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 813/1731/16
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя: О. П. Хома) від 17 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Р. М. Гулид, С. М. Кузьмич, В. З. Улицький) від 21 лютого 2017 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - ГТУЮ у Львівській області, відповідач), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області № 999/К від 29 квітня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 05 травня 2016 року;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що при звільненні позивача з роботи наказом ГТУЮ у Львівській області № 999/К від 29 квітня 2016 року за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), роботодавцем не було вжито всіх необхідних заходів щодо дотримання вимог законодавства, передбачених при звільненні. Всупереч вимог частини 1 статті 49-2 КЗпП України її не було попереджено про звільнення за два місяці та не запропоновано іншої рівнозначної посади.
3. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року (з урахуванням ухвали від 28 лютого 2017 року про виправлення описки), позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 29 квітня 2016 року № 999/К "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міського районного управління юстиції Львівської області з 05 травня 2016 року.
Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05 травня 2016 року по 17 листопада 2016 року в сумі 16679,04 грн.
Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на її користь заробітної плати за один місяць в розмірі 2636,79 грн. звернуто до негайного виконання.
4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 20 березня 2017 року відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
5. Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання заперечення на касаційну скаргу.
6. 29 травня 2017 року на адресу Вищого адміністративного суду України найшло заперечення на касаційну скаргу, у якому позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.
8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.
9. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
10. 05 лютого 2018 року касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року у справі № 813/1731/16 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Шарапа В. М. - головуючий суддя, Бевзенко В. М., Данилевич Н. А.).
11. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 533/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
12. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 травня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
13. Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
14. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 04 березня 2016 року ОСОБА_1, перебуваючи на посаді спеціаліста першої категорії відділу організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, отримала письмове попередження про наступне вивільнення із вказаної у зв`язку із ліквідацією Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.
15. На вказаному попередженні ОСОБА_1 власноручно написала вимогу про надання їй переліку вакантних посад по ГТУЮ у Львівській області, відділах ДРАЦС, ДВС Львівської області, вказавши при цьому про те, що на її утриманні перебуває двоє малолітніх дітей, чоловік не працює та надавши згоду на переведення, переміщення у межах Львівської області.
16. Наказом ГТУЮ у Львівській області від 10 березня 2016 року № 477/К ОСОБА_1 цього числа призначено на посаду провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.
17. Наказом ГТУЮ у Львівській області від 29 квітня 2016 року № 999/К "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача 04 травня 2016 року звільнено з посади провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
18. Вважаючи наказ від 29 квітня 2016 року № 999/К "Про звільнення ОСОБА_1 ", незаконним та необґрунтованим, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
19. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що звільнивши позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідач не вжив жодних заходів з метою працевлаштування позивача, що свідчить про порушення встановленого порядку її звільнення. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховним Судом України висловленою у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15. Крім того, відповідачем порушено вимоги частини третьої статті 40 КЗпП України, відповідно до якої не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
За приписами законодавства, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі вирішили питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку, встановивши, що довідкою № 442, виданої ГТУЮ у Львівській області 20 липня 2016 року, підтверджено, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 яка складає 2636,79 грн., а середньоденна заробітна плата - 122,64 грн. Тривалість вимушеного прогулу з 05 травня 2016 року по 17 листопада 2016 року складав 135 робочих днів, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 16679,04 грн (135 робочих днів х 122,64 грн = 16679,04 грн).
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
20. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
21. Скаржник наводить доводи аналогічні доводам письмових заперечень на позовну заяву та апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями.
22. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки факту повної та фактичної ліквідації Самбірського міськрайонного управління юстиції у Львівській області. Також, зауважує, що законодавством передбачене персональне попередження працівника про наступне звільнення, без прив`язки до займаної посади, тому твердження судів про те, що позивач попереджена про вивільнення як особу, яка перебувала на посаді спеціаліста першої категорії відділу організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, проте не попереджено про вивільнення з посади провідного спеціаліста сектору організаційного забезпечення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, з якої її було звільнено наказом від 29 квітня 2016 року № 999/к є помилковим та таким, що не підтверджується нормою права. При цьому, скаржник стверджує, що судами помилково проведено розрахунок суми заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки 135 робочих днів * 122,64 грн. середньоденна заробітна плата становить не 16679,04 грн., а 16556,40 грн.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Враховуючи положення п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
24. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
25. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
27. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
28. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
29. Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
30. Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
31. Отже, як правильно зазначено судами, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
32. Суд касаційної інстанції також бере до уваги пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" відповідно до якого, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.