ПОСТАНОВА
Іменем України
18 березня 2020 року
Київ
справа №161/10447/17
адміністративне провадження №К/9901/26968/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.
розглянув у попередньому судовому засіданні справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 травня 2019 року у складі суду Ковтуненка В.В. від 21 травня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі судів: Пліша М.А., Шинкар Т.І., Святецького В.В. від 23 серпня 2019 року
у справі №161/10447/17
за позовом ОСОБА_1
до Липської сільської ради Луцького району Волинської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2
про визнання протиправним та скасування рішення
УСТАНОВИВ:
1. У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Липинської сільської ради Луцького району Волинської області (далі також - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення третьої сесії сьомого скликання Липинської сільської ради Луцького району Волинської області від 24 грудня 2015 року в частині надання дозволу на складання проекту з землеустрою, щодо відведення земельної ділянки на право оренди площею 0,0187 га для подальшого продажу права оренди на неї на конкурентних засадах (земельних торгах) суб`єктам підприємницької діяльності для будівництва та обслуговування аптеки, яка розташована в с. Липини Луцького району та відводиться за рахунок земель Липинської сільської ради, не переданих у власність та не наданих у користування та рішення сьомої сесії сьомого скликання Липинської сільської ради Луцького району Волинської області від 26 травня 2016 року, яке є наслідком виконання попереднього рішення в частині затвердження детального плану території будівництва та обслуговування аптеки в с. Липини, Луцького району.
2. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року, закрито провадження у справі № 161/10447/17.
3. 20 вересня 2019 року позивачкою направлено касаційну скаргу до Верховного Суду на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 травня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року у справі №161/10447/17.
4. Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
5. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 вересня 2019 року справу передано для розгляду колегії суддів у складі: судді-доповідача Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.
6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що із змісту позовної заяви (та не заперечувалось сторонами по справі) слідує, що земельна ділянка площею 0,0187 га була відведена для будівництва та обслуговування аптеки за рахунок земель Липинської сільської ради Луцького району Волинської області, не переданих у власність та не наданих у користування.
Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Липинська сільська рада Луцького району Волинської області при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб`єктом земельних відносин. Оскільки Липинська сільська рада Луцького району Волинської області, як власник землі, вільна у виборі суб`єкта щодо надання йому права оренди вже відведеної земельної ділянки в порядку, встановленому законом. При цьому, Липинською сільською радою Луцького району Волинської області не здійснювалися владні управлінські функції.
7. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
8. ОСОБА_1 у касаційній скарзі не погоджується з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки останні дійшли помилкових висновків, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Позивачка вказує, що у даній справі відсутні приватноправові відносини, а тому спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Незважаючи на те, що відповідач є власником земельної ділянки, спір виник щодо прийняття останнім, як суб`єктом владних повноважень рішення, з яким не погодилась позивачка. Враховуючи зазначене, ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
9. Від представника відповідача до суду надійшов відзив, в якому вказано на безпідставність висновків позивачки щодо виникнення у цій справі публічно-правового спору, оскільки в даному випадку оспорювання рішення органу місцевого самоврядування поглинається спором про речове, приватне право. Таке право виникає і в результаті реалізації рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, але його захист відбувається у порядку цивільного судочинства. Враховуючи зазначене, відповідач просить відмовити в задоволені касаційної скарги та залишити в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій.
10. Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 відзиву на касаційну скаргу не надходили, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
11. Верховний Суд переглянув судові рішення у межах касаційної скарги, з`ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
12. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
13. Європейський суд з прав людини у пунктах 23, 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
14. Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
15. На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
16. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
17. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.