ПОСТАНОВА
Іменем України
19 березня 2020 року
Київ
справа №820/4178/17
адміністративне провадження №К/9901/49621/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №820/4178/17
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, наказу та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Старосєльцевої О.В., суддів: Панченко О.В., Тітова О.М.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Русанової В.Б., суддів: Курило Л.В., Присяжнюк О.В.)
У С Т А Н О В И В :
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив скасувати:
1.1. наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 31 березня 2017 року №52;
1.2. рішення Державної міграційної служби України від 23 серпня 2017 року №71 -17;
1.3. зобов`язати ГУ ДМС України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
2. 13 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою-анкетою № 2017КН0004 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2.1. За наслідками поданої заяви відповідачем проведено з позивачем співбесіди.
2.2. В ході проведення співбесід міграційним органом встановлено, що заявник одружений з громадянкою Киргизької Республіки ОСОБА_2, має сина ОСОБА_3 та двох дітей дружини від першого шлюбу. У період описаний заявником у заяві він безперешкодно разом з дружиною виїжджав до Російської Федерації, де вони проживали з липня 2014 року по березень 2015 року. Вперше заявник прибув на територію України в 2015 році. Оскільки на той момент він із своєю сім`єю перебував у місті Липецьку Липецької області Російської Федерації, цей приїзд був пов`язаний з необхідністю проходження процедури продовження реєстрації на території Російської Федерації, на території якої він із родиною перебував у період з липня 2014 по 2015 року. В подальшому він із родиною повернувся до Киргизької Республіки.
2.3. Дружина позивача разом із трьома дітьми в серпні 2016 року виїхала до Австрії до батьків заявника, які мешкають в цій країні з 2000 року та отримали австрійське громадянство, де вона звернулася до компетентних органів з питання отримання статусу біженця. Заявник приїхав в Україну з Киргизької Республіки (через Казахстан) 11 грудня 2016 року, кордон перетнув легально на підставі паспорту для виїзду за кордон НОМЕР_1, виданого 03 червня 2014 органом SRS, терміном дії до 03 червня 2024 року. В Україні по теперішній час проживає в м. Харків у своєї рідної тітки по батьківській лінії шлюбу - ОСОБА_4, за адресою: АДРЕСА_1 .
2.4. Під час співбесід заявник зазначав, що звернувся до міграційної служби з метою легалізації будь-яким чином та законного знаходження на території України.
2.5. Заявник вважає, що ситуація, в якій він опинився, спричинена його небажанням змінити православну віру на іслам. Проте, при цьому ж визначив, що він відрізнявся від інших людей своїми статками (має у власності магазин, житло, автомобіль, дохід вище середнього та матеріальну допомогу від батьків, які проживають в Австрії).
2.6. За результатами співбесід з ОСОБА_1, міграційний орган дійшов висновку, що заявник не надав жодних доказів на підтвердження достовірності обґрунтованості побоювання за своє життя та життя своїх рідних на Батьківщині, а також очевидним є, що заявник перетнув кордон України без наміру бути визнаним біженцем на території України.
2.7. 31 березня 2017 року Наказом ГУ Державної міграційної служби України в Харківській області № 52 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Киргизької Республіки ОСОБА_1 на підставі очевидної необґрунтованості заяви, з підстав відсутності умов, визначених п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
2.8. 23 серпня 2017 року рішенням Державної міграційної служби України № 71-17, прийнятим за наслідками оскарження наказу № 52, відхилено скаргу позивача.
2.9. Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області було направлено позивачу повідомлення № 52 від 09 вересня 2017 року про відхилення скарги на рішення органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2.10. Позивач, вважаючи зазначені рішення протиправними, звернувся до суду з даним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року, позов задоволено частково.
3.1. Скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 31 березня 2017 року №52 та рішення Державної міграційної служби України від 23 серпня 2017 року №71 -17.
3.2. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 березня 2017 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням висновків суду.
3.3. В іншій частині позовних вимог позов залишено без задоволення.
3.4. Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при прийнятті рішень відповідачем не повно з`ясовані зазначені заявником обставини, не враховано інформацію по країні походження.
IV. Касаційне оскарження
4. У касаційній скарзі Державна міграційна служба України, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
4.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що рішення відповідачів є такими, що прийняті з додержанням вимог чинного законодавства.
5. Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
6. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
7. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI).
9. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
10. Відповідно до статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
11. Частиною 1 статті 7 Закону №3671-VI визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
12. Відповідно до частини 4 статті 8 Закону №3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.