ПОСТАНОВА
Іменем України
18 березня 2020 року
Київ
справа №310/7064/16-а
касаційне провадження №К/9901/23751/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2017 (головуючий суддя: Чередниченко В.Є., судді: Іванов С.М., Головко О.В.) у справі №310/7064/16-а за позовом ОСОБА_1 до Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просив:
визнати протиправними дії та рішення відповідача щодо відмови призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України №1789-XII від 05.11.1991 "Про прокуратуру" (частково втратив чинність 15.07.2015; далі - Закон №1789-XII);
зобов`язати відповідача зарахувати до його стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-XII період - проходження військової служби в прикордонних військах України з 21.12.1992 по 02.11.1994 включно; проходження служби на начальницьких посадах в органах внутрішніх справ УМВС України в Запорізькій області з 15.12.1994 по 17.02.2006 включно; службу в органах прокуратури Запорізької області з 21.02.2006 по 15.09.2016 включно, всього 23 роки 7 місяців 09 днів;
зобов`язати відповідача призначити та виплачувати йому пенсію за вислугу років з 15.09.2016 відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-XII у розмірі 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи, без обмеження граничного розміру та з наступним проведенням перерахунку пенсії у зв`язку із підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури, виходячи із місячного заробітку за відповідною посадою, з якої призначено пенсію;
зобов`язати відповідача встановити надбавки на утримання непрацездатних членів сім`ї, а саме: малолітньої дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірах, передбачених чинним законодавством.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на час призначення його на роботу в органи прокуратури і до липня 2011 року діяв Закон №1789-XII, відповідно до статті 50-1 якого право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку мають прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років. Водночас статтею 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру" (набрав чинності 15.07.2015; далі - Закон №1697-VII) збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, з 20 до 22 років 6 місяців, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів не менше необхідних 12 років 6 місяців, що є значним звуженням обсягу прав позивача на соціальний захист як прокурора, що суперечить статті 58 Конституції України. Позивач стверджує, що на день звернення за призначенням пенсії його трудовий стаж з урахуванням періоду проходження ним військової служби, служби на посадах в органах внутрішніх справ УМВС України та органах прокуратури складає 23 роки 7 місяців 09 днів, в т.ч., стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури більше 10 років, що є достатнім для призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону №1789-XII.
Постановою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14.12.2016 адміністративний позов задоволено частково:
визнано неправомірними дії та рішення Бердянського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 28.09.2016 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ;
зобов`язано відповідача зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ період проходження позивачем військової служби у прикордонних військах України з 21.12.1992 по 02.11.1994 включно; проходження служби на начальницьких посадах в органах внутрішніх справ УМВС України в Запорізькій області з 15.12.1994 по 17.02.2006 включно; службу в органах прокуратури Запорізької області з 21.02.2006 по 15.09.2016 включно загальною тривалістю 23 роки 7 місяців 09 днів;
зобов`язано відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 15.09.2016 відповідно до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ у розмірі 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарних місяця без обмеження граничного розміру;
зобов`язано відповідача встановити позивачу надбавки на утримання непрацездатних членів сім`ї, а саме: неповнолітньої дитини ОСОБА_2 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що закріплені у статті 22 Конституції України права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Суд першої інстанції констатував, що статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ передбачалось зарахування до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років весь час роботи на прокурорських посадах, строкової військової служби, а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах. Таким чином суд першої інстанції визнав, що стаж роботи позивача станом на день звернення за призначенням пенсії за вислугу років складав 23 роки 7 місяців 09 днів, з них 10 років 7 місяців роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури, що є достатнім для призначення пенсії на підставі статті 50-1 Закону №1789-ХІІ. При цьому суд першої інстанції з посиланням на передчасність заявлених позовних вимог відмовив у зобов`язанні відповідача, у разі підвищення у майбутньому заробітної плати працівникам прокуратури здійснювати позивачу відповідний перерахунок пенсії.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2017 скасовано постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14.12.2016 та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, які визначали умови та порядок призначення пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність з дня набрання чинності Законом №1697-VII - 15.07.2015. На час звернення позивача за призначенням пенсії за вислугу років (вересень 2016 року), стаж роботи позивача на посадах прокурорів складав - 10 років 07 місяці, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до норм, чинної на час виникнення спірних правовідносин редакції Закону №1697-VII (необхідно 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців).
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначене судове рішення, а постанову суду першої інстанції залишити в силі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав і має законні сподівання на отримання пенсії за вислугу років за наявності 10-річного стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону №1789-XII і які були звужені статтею 86 Закону №1697-VII. Вказує на безпідставне незастосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин положень статей 22 та 58 Конституції України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.03.2017 відкрито касаційне провадження у справі.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 13.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16.03.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
На адресу суду касаційної інстанції від відповідача надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.