ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2020 року
м. Київ
справа № 601/351/16
провадження № 51-6254км18
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої Григор`євої І.В.,
суддів Бущенка А.П., Голубицького С. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Ширмер О. О.,
прокурора Чабанюк Т. В.,
розглянула в судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та представника цивільного відповідача ПрАТ "Страхова Група "ТАС" Петрука В. П. на вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 лютого 2018 року й ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 2 липня 2018 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Людвище Шумського району Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини
За вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 лютого 2018 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь: ОСОБА_2 - 550 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_3 - 17 162 грн та 60 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.
Стягнуто з ПрАТ "Страхова Група ТАС" (далі - СК) на користь: ОСОБА_2 - 100 000 грн шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого; ОСОБА_3 - 50 000 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого.
Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Як установив суд, ІНФОРМАЦІЯ_2 о 6:00 всупереч пп. "а" п. 2.9, пунктів 1.2, 1.5, 1.10, 11.3, 12.1, пп. "д" п. 2.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), керуючи у стані алкогольного сп`яніння технічно справним автомобілем Peugeot-407 (державний номерний знак НОМЕР_1 ) і рухаючись по вул. Дубенській у м. Кременці Тернопільської області, ОСОБА_1 виявив неуважність, не врахував дорожніх умов та обстановки, не обрав прийомів керування, які дають можливість постійно контролювати рух транспортного засобу й не створювати небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-21154 (державний номерний знак НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_4 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі зі змінами до неї засуджений ОСОБА_1 просить скасувати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) постановлені щодо нього судові рішення і закрити кримінальне провадження, у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати. Аргументуючи свою вимогу, скаржник наводить доводи, суть яких зводиться до того, що всі зібрані стороною обвинувачення докази є недопустимими, оскільки дані до ЄРДР були внесені не слідчим, а керівником органу досудового розслідування, тобто неуповноваженою особою; місцевий суд неповно дослідив обставини кримінального провадження й не дав належної оцінки зібраним доказам, унаслідок чого ухвалив незаконний обвинувальний вирок. За твердженням засудженого, він виїхав на зустрічну смугу руху через створення аварійної ситуації невстановленим пішоходом, намагаючись уникнути наїзду на останнього. Також, на переконання ОСОБА_1, його стан алкогольного сп`яніння не перебуває у безпосередньому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого і такий стан було неправомірно визнано обтяжуючою покарання обставиною. Вважає, що апеляційний суд не зважив на допущені порушення та не усунув їх, необґрунтовано всупереч ст. 404 КПК відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту про часткове повторне дослідження доказів та про визнання окремих недопустимими й постановив ухвалу, яка не відповідає ст. 370 вказаного Кодексу.
Крім того, у поданій скарзі засуджений зазначає про здійснення касаційного розгляду без його участі.
На вказану касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_2 та представник потерпілого - цивільного позивача ОСОБА_3 - адвокат Скиба В. М. подали заперечення, в яких, наводячи аргументи, наполягають на законності судових рішень. Також зазначають, що вони не бажають брати участі у касаційному розгляді.
У касаційній скарзі з доповненнями до неї представник цивільного відповідача СК - адвокат Петрук В. П. просить скасувати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК постановлені щодо ОСОБА_1 вирок та ухвалу в частині вирішення цивільного позову, зокрема, стягнення з цієї компанії на користь ОСОБА_2 100 000 грн шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Посилаючись на ч. 5 ст. 128 вказаного Кодексу, Закон України від 1 липня 2004 року № 1961-VI "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-VI) та ст. 1200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), скаржник стверджує, що загальний розмір страхового відшкодування має становити 58 464 грн, однак суди нижчих інстанцій залишили поза увагою наведені законодавчі положення та відповідні доводи представника СК.
На скаргу представника СК від представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката Скиби В. М. надійшли заперечення, в яких містяться мотиви незгоди з доводами скаржника й обґрунтування позиції про правильність вирішення цивільного позову.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, і до його початку та впродовж здійснення колегія судів не отримала даних, які би слугували підставою для відкладення розгляду справи.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції (далі - Суд) прокурор заперечив спроможність доводів скаржників та заявлених касаційних вимог.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах й у запереченнях на них, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.
Згідно з ч. 1ст. 433 КПК при здійсненні касаційного провадження Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм права, правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. З урахуванням цього, а також правил ч. 1 ст. 438 вказаного Кодексу, Суд позбавлений процесуальної можливості скасувати чи змінити оспорювані рішення через неповноту розгляду кримінального провадження, невідповідність викладених висновків фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених у вироку.
У касаційній скарзі, за її змістом, засуджений заперечує повноту судового розгляду, ставить під сумнів правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження та достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК до повноважень Суду законом не віднесено.
У поданих касаційних скаргах не наведено аргументів щодо незгоди з рішенням суду про стягнення із засудженого коштів на користь потерпілих у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, не заперечується й правомірність стягнення зі СК коштів у рахунок відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого. Тому, виходячи з правил згаданої норми процесуального права, Суд не ревізує у зазначеній частині вирок та ухвалу.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні як обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 ; даних, що містяться у протоколах огляду місця ДТП від 7 липня 2015 року, огляду транспортних засобів від цієї ж дати та від 9 липня 2015 року, освідування ОСОБА_1 від 7 липня 2015 року та отримання зразків крові від 17 липня 2015 року; проведених експертних досліджень (судово-медичних експертиз: № 895 та № 896 від 9 липня 2015 року, № 532 від 14 серпня 2015 року, № 507 від 20 червня 2015 року; інженерно-технічних експертиз № 5-377/15 від 1 серпня 2015 року та № 5-378/15 від 29 липня 2015 року; інженерно-транспортної експертизи № 5-379/15 від 3 серпня 2015 року; додаткової автотехнічної експертизи № 4911 від 28 грудня 2015 року; автотоварознавчої експертизи № 4-264/15 від 25 січня 2016 року), а також на підставі інших документів, зміст яких детально відображено у вироку.