ПОСТАНОВА
Іменем України
18 березня 2020 року
Київ
справа № 819/781/17
провадження № К/9901/50606/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Губської О. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області, про зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Судової-Хомюк Н. М. (головуючий), Гуляка В. В., Коваля Р. Й.
І. Суть спору
1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області (надалі також ТУ ДСА, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила зобов`язати ТУ ДСА нарахувати та виплатити їй недоплачену суддівську винагороду за лютий 2017 року, виходячи з 10 мінімальних заробітних плат, відповідно до розміру, визначеного статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".
2. Позов обґрунтований тим, що відповідач усупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" при обчисленні виплаченої суддівської винагороди за спірний період, застосував норми пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 1 червня 2016 року № 1774-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (наводиться в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон № 1774-VII).
3. Відповідач позов не визнав. У запереченнях проти позову наголошував на його безпідставності з огляду на правомірність застосування до спірних правовідносин пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VII.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 призначена на посаду судді Підгаєцького районного суду Тернопільської області строком на п`ять років Указом Президента України від 24 квітня 2012 року № 286/2012 "Про призначення суддів".
5. Указом Президента України від 26 вересня 2015 року № 564/2015 позивача переведено на роботу на посаду судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
6. Відповідно до довідки ТУ ДСА від 10 квітня 2017 року № 137 судді ОСОБА_1 за лютий 2017 року виплачено суддівську винагороду в розмірі 18400 гривень.
7. Кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), позивач не проходила.
8. Вважаючи протиправним застосування у спірних правовідносинах пункту 3 розділу І "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VII, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
9. Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 4 липня 2017 року позов задовольнив і зобов`язав ТУ ДСА нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за лютий 2017 року, виходячи з 10 мінімальних заробітних плат, відповідно до розміру, визначеного статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".
10. Таке своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що застосування приписів Закону № 1774-VII під час обчислення суддівської винагороди позивачу за спірний період є протиправним.
11. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 березня 2018 року скасував постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 липня 2017 року та прийняв нову постанову, якою відмовив у задоволенні позовних вимог.
12. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив із безпідставності позову з огляду на правомірність застосування при обчисленні виплачуваної позивачеві суддівської винагороди вищевказаної законодавчої норми.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
13. Позивач подала касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права.
14. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі ОСОБА_1 наполягає на протиправності застосування при обчисленні його посадового окладу за спірний період пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VII.
15. У касаційній автор просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
16. Відповідач і третя особа правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались, що не перешкоджає розгляду справи в суді касаційної інстанції.
V. Оцінка Верховного Суду
17. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
18. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".