ПОСТАНОВА
Іменем України
17 березня 2020 року
Київ
справа №803/20/17
адміністративне провадження №К/9901/17480/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року (головуючий суддя - Дмитрук В.В., судді: Валюх В.М., Лозовський О.А.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року (головуючий суддя - Ніколін В.В., судді: Гінда О.М., Качмар В.Я.) у справі №803/20/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України (далі також - ДМС України), третя особа: Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ДМС України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі також - УДМС України у Волинській області) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 02 грудня 2016 року № 605-16, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позову зазначає, що він маючи реальні побоювання за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності (походження) - Сирії звернувся до УДМС України у Волинській області із заявою про надання захисту в Україні, проте рішенням ДМС України від 02 грудня 2016 року № 605-16 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На думку позивача, рішення відповідача є незаконним, оскільки він зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву-анкету, повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні та заслуговують на довіру. Позивач наголошував, у випадку повернення, його життю буде загрожувати небезпека, що суперечить вимогам статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, в якій вказано, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Позивач зауважив, що влада Сирії не здатна забезпечити його захист від загрози загальнопоширеного насильства в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України №605-16 від 02 грудня 2016 року. Зобов`язано ДМС України прийняти рішення про визнання громадянина Сирійської арабської Республіки ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факти, викладені позивачем у заяві та протоколі співбесіди, є правдоподібними, не суперечать загальновідомим фактам та є достатніми для висновку про те, що у разі примусового повернення заявника до Сирійської Арабської Республіки будуть порушені положення статті 2 та 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд вказав, що працівником УДМСУ у Волинській області у висновку від 17 жовтня 2016 року проведено аналіз заяви позивача вимогам пункту 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та зазначено, що у разі повернення до Сирії заявнику буде загрожувати ризик зазнати катування, нелюдського чи такого, що принижує гідність поводження як наслідок загальновідомих військових дій, що відбуваються у даній країні, однак вказаний висновок було повернуто для доопрацювання ДМС України через неврахування факту порушення позивачем статті 7 Закону України "Про основи національної безпеки України". Враховуючи, що факт існування небезпеки загибелі заявника внаслідок його повернення в Сирію є переважаючим перед фактом порушення останнім термінів звернення за захистом в Україні, суд першої інстанції дійшов висновків, що позивач підпадає під ознаки особи, яка потребує додаткового захисту.
Зазначена позиція була підтримана і Львівським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги. Позиція інших учасників справи
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач вказує, що судами неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи. У позивача відсутні реальні побоювання зазнати переслідувань на Батьківщині. Крім того, позивач не надав жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення до регіону постійного проживання. Ситуація в країні походження позивача не є підставою для надання особі статусу біженця або додаткового захисту в Україні. Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що за захистом в Україні ОСОБА_1 звернувся після того, як був повернутий на територію України прикордонною поліцією Угорщини, тобто не з метою отримання міжнародного захисту, а в пошуках шляхів легалізації. Скаржник вказує про неврахування судом першої інстанції можливості позивача перебувати у третій безпечній країні (Болгарія, Угорщина, Румунія).
Від позивача відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Рух касаційної скарги
Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 06 червня 2017 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та інших законодавчих актів" (далі - Закон №2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону №2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року касаційну скаргу ДМС України передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Шарапа В.М. (суддя-доповідач), Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Богданюк Н. Л., у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шапапи В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. (головуючий суддя), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 , громадянин Сирії, ІНФОРМАЦІЯ_1, подав до УДМСУ у Волинській області заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав неможливості повернення у країну походження оскільки у Сирії іде війна і відсутні безпечні умови проживання.
За результатами розгляду особової справи позивача №2016LT0017, підтримуючи висновок УДМСУ у Волинській області від 22 листопада 2016 року, ДМС України прийнято рішення від 02 грудня 2016 року №605-16 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відмова позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтована відсутністю умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
У висновку УДМСУ у Волинській області від 22 листопада 2016 року зазначено, що ОСОБА_1 не надав достовірних чи правдоподібних фактів його особистого переслідування в країні постійного проживання, фактів обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, фактів загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання в разі повернення на батьківщину. Повідомлені заявником факти не дають підстав для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Повідомленням УДМСУ у Волинській області від 19 грудня 2016 року №0704/29 позивача було повідомлено про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року №3671-VI (далі також - Закон №3671-VI у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Абзац п`ятий частини першої статті 6 Закону № 3671-VI вказує, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Частиною першою статті 5 Закону № 3671-VI визначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У частині п`ятій статті 5 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.