ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)
судді Великої Палати Верховного Суду Гудими Д. А.
Справа № 334/452/18
Провадження № 14-527цс19
І. Короткий виклад історії справи
1. 24 січня 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Ленінського районного суду міста Запоріжжя з позовною заявоюдо Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»; банк) в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), в якій з урахуванням уточнень просив стягнути на його користь :
1.1. Заборгованість за договором банківського вкладу в розмірі 59 436,77 грн, з яких: 36 979,21 грн - сума банківського вкладу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних; 2 214,29 грн - проценти з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних; 565,79 грн - проценти, які банк не сплатив за період з 26 грудня 2014 року до 6 лютого 2015 року з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних; 19 677,48 грн - упущена вигода.
1.2. Відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000 грн.
2. Позовну заяву мотивував такими обставинами :
2.1. 26 червня 2014 року позивач уклав з банком договір № 1957986 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформлений в рамках Пакету послуг «Новий ПУ «Базовий+» (далі - договір банківського вкладу). Відповідно до договору позивач передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 4 500,00 дол. США строком на 6 місяців з процентною ставкою 12,5 % річних.
2.2. Строк дії договору банківського вкладу закінчився 26 грудня 2014 року, але, незважаючи на неодноразові звернення позивача про повернення вкладу та процентів, банк ці суми не повернув.
2.3. На підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 5 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду 5 лютого 2015 року прийняла рішення № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Надра», згідно з яким з 6 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра».
2.4. 21 квітня 2015 року Фонд виплатив позивачу кошти за договором банківського вкладу в розмірі 85 457,47 грн, що за курсом НБУ, встановленим станом на ранок 6 лютого 2015 року, становило 3 694,57 дол. США.
2.5. Фонд незаконно виплатив суму вкладу з урахуванням курсу гривні до долара США, що діяв до 14 год. 00 хв. 6 лютого 2015 року, а відтак недоплатив позивачу 23 088,59 грн суми вкладу та 1 446,99 грн відсотків, що з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних за період з 1 травня 2015 року до 1 листопада 2018 року становить 36 979,21 грн і 2 214,29 грн відповідно.
2.6. Банк своєчасно не повернув позивачеві суму вкладу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, нарахованих за період з 26 грудня 2014 року (дата закінчення строку дії договору банківського вкладу) до 5 лютого 2015 року включно (до дати введення в банку тимчасової адміністрації), а також з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення з 1 травня 2015 року до 1 листопада 2018 року, що сумарно становить 565,79 грн.
2.7. Якби банк своєчасно виплатив позивачеві суму вкладу, то позивач отримав би дохід в розмірі дванадцяти процентів річних від суми заборгованості, що за підрахунками позивача з урахуванням тривалості порушення його прав (з 1 травня 2015 року до 1 листопада 2018 року) становить 19 677,48 грн.
2.8. Внаслідок неправомірних дій банку позивач зазнав моральних страждань, які з урахуванням їх тривалості та обставин цієї справи позивач оцінює в сумі 3 000 грн.
3. 25 жовтня 2018 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя ухвалив рішення про часткове задоволення позову: стягнув з банку в особі Фонду на користь позивача за договором банківського вкладу 25 150,64 грн у рахунок недоплаченої суми відповідного вкладу та процентів за цим договором, 254,11 грн - три проценти річних за прострочення повернення цього вкладу за період з 26 грудня 2014 року до 5 лютого 2015 року; у задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовив.
4. Суд першої інстанції мотивував рішення так :
4.1. Заявлена позивачем до стягнення сума коштів виникла із зобов`язань за договором банківського вкладу. Враховуючи частину другу статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), вимога про стягнення коштів з банку в особі Фонду є належним способом захисту прав позивача.
4.2. На підставі порівняння змісту статті 26 Закону № 4452-VI та листа НБУ від 3 квітня 2014 року № 19-012/14290 (далі - лист НБУ) можна дійти висновку, що існує ієрархічна (субординаційна) колізія правових актів, яка виникла внаслідок того, що регулювання тих самих відносин здійснюють норми, які знаходяться на різних щаблях в ієрархічній (вертикальній) структурі законодавства та мають різну юридичну силу.
4.3. Закон № 4452-VI, який має вищу юридичну силу щодо листа НБУ, визначив, що відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті здійснюється в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації, а не на початок дня чи на момент введення тимчасової адміністрації. Тому для перерахування суми вкладу позивача Фонд мав застосовувати офіційний курс гривні до долара США, встановлений на 6 лютого 2015 року, а саме 2313,0580 грн за 100 дол. США. Відтак, позовні вимоги в частині стягнення суми вкладу та невиплачених процентів за договором банківського вкладу станом на 26 грудня 2014 року є обґрунтованими.
4.4. Банк не виплатив позивачеві належну суму вкладу та процентів за ним на наступний день після спливу строку дії договору банківського вкладу. Тому позивач згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) має право на стягнення з боржника трьох процентів річних від суми заборгованості за період з дати закінчення дії договору банківського вкладу (26 грудня 2014 року) до дня введення Фондом тимчасової адміністрації у банку (до 5 лютого 2015 року включно).
4.5. Оскільки банк визнав, що позивач був позбавлений можливості з 26 грудня 2014 року вільно отримати (зняти) кошти та розпорядитись ними на власний розсуд, на користь позивача слід стягнути три проценти річних за прострочення повернення вкладу за період з 26 грудня 2014 року до 5 лютого 2015 року в сумі 254,11 грн (сума заборгованості 75 407,03 грн (4 782,02 дол. США х 15,768865 грн за курсом станом на 26 грудня 2014 року) х 3% / 100% / 365 х 41 день).
4.6. У задоволенні вимоги позивача про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми з урахуванням індексу інфляції, процентів за користування коштами, які не були сплачені за період з 6 лютого 2015 року до 1 листопада 2018 року слід відмовити через те, що Фонд не є боржником за договором банківського вкладу, а тому не несе відповідальність за статтею 625 ЦК України. Фонд не прострочив виконання зобов`язань перед позивачем, оскільки виплатив останньому гарантовану суму відшкодування у межах шестимісячного строку з дня початку процедури ліквідації банку.
4.7. Вимоги про відшкодування упущеної вигоди та моральної шкоди не можна задовольнити, оскільки спірні правовідносини регулюються спеціальним законом, що не передбачає відшкодування Фондом таких збитків і шкоди.
4.8. 2 травня 2019 року Запорізький апеляційний суд прийняв постанову, якою залишив без змін рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 25 жовтня 2018 року.
5. Апеляційний суд мотивував постанову так :
5.1. Позивач визначив відповідачем саме банк, в інтересах якого діє Фонд, і до банку заявив вимоги, зумовлені неправомірністю дій останнього з несвоєчасного повернення вкладу та процентів за ним за період з 26 грудня 2014 року до 5 лютого 2015 року включно, тобто до введення в банку тимчасової адміністрації.
5.2. За суб`єктним складом і за характером спірних правовідносин цей спір не є публічно-правовим, і його треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
5.3. Необґрунтованими є доводи про те, що суд першої інстанції не визначився із належним відповідачем у справі, оскільки з часу запровадження тимчасової адміністрації, а надалі - порушення процедури ліквідації банку останній позбавлений можливості відповідати за його зобов`язаннями. Тому він має нести відповідальність в особі Фонду.
5.4. Фонд не є правонаступником неплатоспроможного банку, а фактично є «технічним виконавцем», який не відповідає за зобов`язаннями банку, а лише виплачує вкладникам гарантоване Законом № 4452-VI відшкодування. Тому спір слід вирішувати саме у заявленому позивачем суб`єктному складі.
5.5. Суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1297цс17, згідно з якими перерахування суми вкладу в іноземній валюті, зокрема у доларах США, здійснюється за офіційним курсом гривні до цієї іноземної валюти, який установлений НБУ у той робочий день, коли розпочалися процедура виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації. Тому висновки щодо задоволення позову в частині стягнення недоплаченої суми вкладу та процентів за ним є обґрунтованими.
5.6. Щодо решти позовних вимог висновки суду першої інстанції також є законними й обґрунтованими, а доводи апеляційних скарг Фонду та його уповноваженої особи на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» (далі - уповноважена особа Фонду) ці висновки не спростовують.
6. 29 травня 2019 року Фонд подав до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 25 жовтня 2018 року та на постанову Запорізького апеляційного суду від 2 травня 2019 року. Стверджував про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення ними норм процесуального права. Просив скасувати оскаржені судові рішення та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
7. Мотивував касаційну скаргу так :
7.1. Суди попередніх інстанцій необґрунтовано не застосували до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, згідно з якими подібні, що і у справі № 334/452/18, спори треба розглядати за правилами адміністративного судочинства.
7.2. Звертаючись із заявою про уточнення та збільшення позовних вимог від 14 травня 2018 року, позивач одночасно змінив предмет і підставу позову, на що суди попередніх інстанцій не звернули уваги та всупереч приписам частини третьої статті 49 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на той час, прийняли таку заяву до розгляду.
7.3. Фонд відшкодовує кошти вкладникам виключно у порядку, встановленому Законом № 4452-VI, і стягнення з Фонду коштів за договорами банківських вкладів в інший спосіб є неможливим.
7.4. У спорах, пов`язаних із виконанням банком, в якому введена тимчасова адміністрація та/або запровадження процедура ліквідації, його зобов`язань перед вкладниками/кредиторами, приписи Закону № 4452-VI є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у відповідних правовідносинах. Якщо на момент розгляду справи у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-яких інший спосіб, ніж передбачено Законом № 4452-VI (див. постанову Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16).
7.5. Позивач визначив відповідачем банк в особі Фонду, однак правовідносини позивача з Фондом регулює Законом № 4452-VI, а банку з позивачем - договір банківського вкладу. Тому відсутні підстави ототожнювати дві окремі юридичні особи - банк і Фонд - як одного відповідача. Фонд не є правонаступником банку та не несе відповідальність за всіма зобов`язаннями неплатоспроможного банку, на що не звернули уваги суди попередніх інстанцій.
7.6. Суди безпідставно стягнули з Фонду три проценти річних за прострочення виконання зобов`язання банком. Вказане суперечить приписам статті 20 Закону № 4452-VI.
8. 11 червня 2019 року уповноважена особа Фонду подала до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 25 жовтня 2018 року та на постанову Запорізького апеляційного суду від 2 травня 2019 року. Стверджувала про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просила скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
9. Уповноважена особа Фонду мотивувала касаційну скаргу так :
9.1. Суди не перевірили належність відповідача, а банк і Фонд є різними юридичними особами, що відповідають за їхніми зобов`язаннями самостійно.
9.2. Після запровадження тимчасової адміністрації та/або процедури ліквідації банку його вкладники мають право у порядку, передбаченому Законом № 4452-VI, отримати гарантовану суму вкладу через банки-агенти, та/або в порядку черговості задоволення вимог кредиторів, якщо сума вкладу перевищує розмір гарантованої суми. Тому вимоги позивача про стягнення з банку в особі Фонду коштів не можна було задовольняти.
9.3. Вкладникам, строк договорів з якими закінчився до запровадження тимчасової адміністрації або під час тимчасової адміністрації банку, кошти виплачують на підставі статті 36, а не статті 26 Закону № 4452-VI, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.
9.4. На час введення в банку тимчасової адміністрації, тобто на початок дня 6 лютого 2015 року, за даними НБУ діяв курс гривні до долара США, що становив 1799,9763 грн за 100 дол. США. Тому Фонд правильно розрахував суму відшкодування за вкладом позивача.
9.5. Суди задовольнили позовні вимоги, незважаючи на відсутність доказів підтвердження розміру заборгованості.
10. 4 вересня 2019 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки у касаційній скарзі були доводи щодо порушення судами правил юрисдикції.
11. 15 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційні скарги Фонду та його уповноваженої особи задовольнила частково: скасувала рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 25 жовтня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного судувід 2 травня 2019 року і закрила провадження у справі.
12. Мотивувала постанову так :
12.1. Спір щодо права фізичної особи на відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частин