Постанова
Іменем України
17 березня 2020 року
місто Київ
справа № 569/6583/16-ц
провадження № 61-25562св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне акціонерне товариство "Рівнетурист",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 лютого 2017 року у складі судді Бердія М. А. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 10 травня 2017 року у складі суддів: Ковальчук Н. М., Шеремет А. М., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства "Рівнетурист" (далі - ПрАТ "Рівнетурист", товариство), з урахуванням уточнень позовних вимог, просив суд стягнути на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 1 008, 90 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 16 213, 20 грн та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5 000, 00 грн.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що з 03 січня 1992 року до 15 червня 2001 року перебував у трудових відносинах із ПрАТ "Рівнетурист". Зазначав, що на момент звільнення та на момент подання позову відповідач не виплатив йому заробітну плату, що і стало підставою звернення до суду з позовом.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, просив суд відмовити у його задоволенні. Вважав, що зі сторони відповідача порушення трудового законодавства не було, вчинені всі дії для виплати заробітної плати працівникам і, відповідно, відсутня вина підприємства у невиплаті заробітної плати.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "Рівнетурист" на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі, що належить до сплати, але не менше розрахованої згідно з мінімальною заробітною платою в сумі 1 008, 90 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 січня 2006 року до 31 грудня 2016 року у сумі 1 000, 00 грн, та відшкодування моральної шкоди в сумі 500, 00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що розрахунок під час звільнення з позивачем проведений не був, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 1 008, 90 грн підлягають задоволенню. Визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховував істотність та розмір невиплаченої позивачу заробітної плати, на яку він дійсно має право, а саме 1 008, 90 грн, порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на яку вів претендує, а саме 16 213, 20 грн, а також те, що з моменту звільнення з роботи позивач не звертався до відповідача про виплату йому нарахованої заробітної плати за період з 02 жовтня 2000 року до 15 червня 2001 року та не навів поважні причини, що перешкоджали йому звернутися до відповідача чи суду за захистом своїх прав.
Враховуючи зазначене, суд вважав за необхідне стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 січня 2006 року до 31 грудня 2016 року у розмірі 1 000, 00 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 10 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 лютого 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що позивач жодного разу не звертався до відповідача за виплатою заробітку, відхилені, оскільки такі доводи не підтверджені доказами.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не врахували, що він неодноразово звертався до відповідача із вимогою про виплату нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Судами також не враховано, що між сторонами відсутній спір щодо розміру належних до виплати сум після звільнення працівника, а тому суди зробили помилковий висновок щодо часткового задоволення позову в цій частині. Вважає, що судами неправильно застосовано до спірних правовідносин правила статті 117 КЗпП України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правил частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Враховуючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення заборгованості за заробітною платою не оскаржуються, то в цій частині у касаційному порядку не переглядаються.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебував із ПрАТ "Рівнетурист" у трудових відносинах з 03 січня 1992 року до 15 червня 2001 року.
Розрахунок під час звільнення з позивачем проведений не був. Судами встановлено, що заборгованість з не виплаченої позивачу заробітної плати на день його звільнення становила 1 008, 90 грн.
Звертаючись до суду з позовними вимогами, які зменшив під час розгляду справи в суді про стягнення заборгованості за заробітною платою, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 січня 2006 року до 31 грудня 2016 року включно в сумі 16 213, 20 грн, а також відшкодувати моральну шкоду, завдану йому порушенням його трудових прав, у розмірі 5 000, 00 грн.
Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм КЗпП України.
У статті 4 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.