Постанова
Іменем України
12 березня 2020 року
м. Київ
справа № 200/5537/17
провадження № 61-10578св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Відкрите акціонерне товариство "Кредитпромбанк",
третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2018 року у складі судді Шевцової Т. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни, Відкритого акціонерного товариства "Кредитпромбанк", третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", про визнання договору іпотеки недійсним,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., Відкритого акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (далі - ВАТ "Кредитпромбанк"), третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), про визнання договору іпотеки недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 12 жовтня 2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № 38/30/101/07-Склн, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., за яким квартира за адресою: квартира АДРЕСА_1, є головним майном до кредитного договору під іпотеку від 12 жовтня 2007 року № 38/30/101/07-Склн між ОСОБА_3 та ВАТ "Кредитпромбанк" на 30 000,00 доларів США.
Він вважав, що при посвідченні договору іпотеки від 12 жовтня 2007 року № 38/30/101/07-Склн приватний нотаріус порушила його законні права, не запитавши його згоди на вчинення вищезазначених дій, оскільки вказана квартира була приватизована 13 жовтня 2003 року. 1/3 приватизованої квартири належить ОСОБА_2, з якою у нього зареєстровано шлюб 27 листопада 1982 року. Він вказував, що на час укладення договору іпотеки, питання власності подружжя щодо майна отриманого в результаті приватизації було законодавчо не врегульовано. Таким чином, при укладанні договору іпотеки були допущені порушення діючого законодавства України, що дає підстави для визнання його недійсним.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір іпотеки від 12 жовтня 2007 року № 38/30/101/07-Склн, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ВАТ "Кредитпромбанк".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що житло, яке набуто у власність під час шлюбу в період до 08 лютого 2011 року або після 12 червня 2012 року є особистою власністю дружини або чоловіка, в залежності від того, хто його набув. Отже, при укладанні сторонами спірного іпотечного договору були дотримані всі вимоги, які передбачені статтею 203 ЦК України та статтею 18 Закону України "Про іпотеку". Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не вказано, яким чином укладений оспорюваний іпотечний договір впливає на його права та інтереси, оскільки він не є стороною цього договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що Законом України "Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя" № 2913-VI від 11 січня 2011 року, який набрав чинності 08 лютого 2011 року, вказану правову норму було доповнено частиною п`ятою, згідно з якою об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Листом Міністерства юстиції України від 13 травня 2011 року № 4208-0-33-11-31 повідомлено, що нотаріус при посвідченні договорів відчуження майна, набутого одним із подружжя шляхом приватизації, обов`язково має залучати до справ згоду другого з подружжя на таке відчуження, незалежно від дати набрання чинності Закону України "Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя". Отже, такий порядок розповсюджується на попередні правовідносини.
Проте, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що нотаріус знав про зареєстрований шлюб позивача з ОСОБА_2, однак всупереч наведеним нормам, не отримав згоди ОСОБА_1 на укладення правочину.
Крім того, заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 вересня 2015 року у провадженні № 6-24895ск15, в якій зазначено, що Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" на правовідносини, які виникли до 13 червня 2012 року не поширюється.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 12 жовтня 2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № 38/30/101/07-Склн, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. Цього ж дня, у зв`язку з посвідченням вищевказаного договору, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. на підставі статті 73 Закону України "Про нотаріат" накладена заборона відчуження заставного майна за реєстровим № 534 до припинення чи розірвання даного договору іпотеки. Договір іпотеки укладався у якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за договором про надання споживчого кредиту від 12 жовтня 2007 року № 38/30/07-Склн. Предметом іпотеки є належне ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право приватної власності на житло, виданого 13 жовтня 2003 року Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради на підставі розпорядження № 2/402-03, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданий КП ДМБТІ 17 листопада 2003 року № 2006047, реєстраційний № 3470480, нерухоме майно, яке розташоване за адресою: квартира АДРЕСА_1, загальною площею 65,6 кв. м.
02 грудня 2013 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновою Т. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1533. У відповідності до даного договору ПАТ "Дельта Банк" в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором набув статусу нового кредитора та права вимоги до боржників за кредитними та забезпечувальними договорами.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.