Постанова
Іменем України
04 березня 2020 року
м. Київ
справа № 707/1629/17-ц
провадження № 61-37982св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачі (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_4, на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року у складі судді Морозова В. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 02 травня 2018 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Карпенко О. В., Нерушак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_5, яка за життя усе своє майно заповіла відповідачам.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 15 грудня
2006 року за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано право власності у порядку спадкування на будинковолодіння
АДРЕСА_1 .
З відома відповідачів та за їхньою згодою позивач був зареєстрований у вищевказаному будинку і з того часу проживав у цьому будинку разом із дружиною. Крім його сім`ї у цьому будинку ніхто не проживав. Стосовно спадкового будинку він не виявляв наміру визнавати його своєю власністю.
Також посилався на те, що ОСОБА_3 постійно проживала у Російській Федерації та періодично раз у декілька років приїздила у с. Білозір`я Черкаського району Черкаської області, проте у спірному житловому будинку не проживала, а зупинялась у своїх подруг.
ОСОБА_2 після смерті своєї дружини став проживати з ОСОБА_6 у будинку АДРЕСА_2, а після смерті останньої проживав у незареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 у будинку АДРЕСА_3 тому ж селі .
Посилався на те, що відповідачами не порушувалось питання щодо неправомірності проживання позивача у спірному домоволодінні, вимоги не пред`являлись, у зв`язку із чим вважав, що володів спірним майном добросовісно, відкрито і безперервно більше ніж 10 років.
Крім того посилався на те, що ним з дружиною за час проживання у спірному будинку виконувались усі роботи по утриманню цього будинку, надвірних споруд, обробітку земельної ділянки.
У зв`язку з вищевикладеним ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на будинковолодіння АДРЕСА_1, що належить відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частинах.
У листопаді 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення з будинку.
Зустрічний позов мотивовано тим, що вони вважали первісні позовні вимоги незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують їхні права.
Зазначали, що рішенням Черкаського районного суду від 15 грудня
2006 року за ними було визнано право власності у порядку спадкування на будинковолодіння АДРЕСА_1 по 1/2 частини кожному в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 .
З 16 грудня 2003 року у спірному житловому будинку проживав ОСОБА_1, який вселився у цей будинок без укладення договору найму та без визначення строку проживання.
Також посилались на те, що без їхньої згоди як власників спірного житлового будинку, було здійснено реєстрацію ОСОБА_1 у цьому будинку, у зв`язку із чим у травні 2010 року вони звертались із адміністративним позовом до Черкаського районного суду про визнання реєстрації фізичної особи незаконною, який ухвалою суду від 22 жовтня 2010 року залишено без розгляду у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 визнав, що зареєструвався у спірному будинку без їх згоди та пообіцяв їм знятися з реєстрації місця проживання добровільно, тому ОСОБА_3 зверталася до суду із заявою про залишення позову без розгляду, оскільки спір вирішено мирним шляхом.
Проте, ОСОБА_1 свою обіцянку не виконав, з будинку не виселився, постійно провокував сварки та позбавляв їх можливості користуватися ним.
Вважали, що дії ОСОБА_1 перешкоджають позивачам за зустрічним позовом користуватися своєю власністю. Підстави користування вказаним жилим приміщенням ОСОБА_1 у первісному позові не доведено.
ОСОБА_1 самоправно зайняв будинок, який належав їм на праві власності.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд усунути перешкоди у користуванні спірним будинком, який належить їм на праві спільної часткової власності шляхом примусового виселення
ОСОБА_1 з указаного будинку без надання іншого жилого приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 22 січня
2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено повністю.
Зустрічний позов задоволено.
Усунуто перешкоди у користуванні належним ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності будинковолодінням
АДРЕСА_1 , шляхом примусового виселення ОСОБА_1 без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача за первісним позовом про визнання за ним права власності за набувальною давністю є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки не вважав його заволодіння будинком і проживання у ньому добросовісним. Протягом усього часу проживання позивача у ньому останньому було відомо про відсутність у нього підстав для набуття права власності, а саме про те, що за відповідачами зареєстровано право власності на будинок на підставі рішення суду.
ОСОБА_1 не довів, що є добросовісним набувачем, оскільки йому було відомо про належність спірного домоволодіння на праві приватної власності відповідачам, а показання допитаних у судовому засіданні свідків свідчать тільки про факт проживання ОСОБА_1 у спірному домоволодінні та про вчинення ним заходів щодо покращення його стану.
Враховуючи, що позивачі за зустрічним позовом звернулись до суду з вимогою усунути перешкоди у вільному володінні та користуванні належним їм майном, тому суд вважав, що ОСОБА_1 не мав законних підстав проживати у домоволодінні, яке йому не належить.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 02 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_4, залишено без задоволення.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 січня
2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року
N 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено
ЦК України.
При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України).
Отже, власники спірної нерухомості ОСОБА_1 були відомі, а за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 було відомо, що власником спірного житла є відповідачі, про що ним зазначено у позовній заяві та долучено до заяви витяг про реєстрацію права власності від 19 червня
2007 року та копію рішення суду від 15 грудня 2006 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні первісного позову.
Позивачі за зустрічним позовом зверталися до суду з вимогою усунути перешкоди у вільному володінні належним їм майном, а тому відповідач за зустрічним позовом не мав законних підстав проживати у домоволодінні, яке йому не належало.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2018 року було відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано із районного суду указану цивільну справу та зупинено виконання рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року.
У вересні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю; за зустрчним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення з будинку призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що він добросовісно, відкрито і безперервно володів спірним будинком, повністю доглядав за ним, вчиняв дії щодо його покращення, проживає в ньому зі своєю дружиною
понад 10 років, тому вважав, що є всі підстави для застосування до спірних правовідносин статті 344 ЦК України та задоволення його позову.
Разом з тим він вважав, що вирішуючи питання щодо його виселення суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, порушив норми процесуального права, а саме: необґрунтовано відмовив йому у визнанні явки відповідачів за первісним позовом обов`язковою, оскільки, на його думку, можна було б з`ясувати суттєві питання, які стосувалися набувальної давності щодо добросовісності та відкритості у користуванні оспорюваним будинком, а також у правомірності його проживання в ньому.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до рішення Черкаського районного суду Черкаської області
від 15 грудня 2006 року за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано право власності на спадкове майно, а саме по 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 за кожним (а. с. 10).
Згідно витягу про реєстрацію права власності від 19 червня 2007 року
за № 14963117 ОСОБА_2 на праві приватної власності
належить 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 (підстава виникнення права власності рішення Черкаського районного суду Черкаської області
від 15 грудня2006 року) (а. с. 9).
У відповідності до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 липня 2009 року за № 23362474 ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 1/2 частина будинку по АДРЕСА_1 (а. с. 73).
У технічному паспорті на домоволодіння по АДРЕСА_1, виготовленому 01 червня 2009 року, власниками домоволодіння значаться ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з відповідними частками по 1/2 (а. с. 80-84).
Відповідно до довідки виданої Білозірською сільською радою 25 листопада 2009 року за № 3231 вбачається, що ОСОБА_1 , зареєструвався
по АДРЕСА_1 з 16 грудня 2003 року (а. с. 87).
Згідно довідки, виданої виконавчим комітетом Білозірської сільської ради на запит адвоката від 16 листопада 2017 року за № 1807/02-17 відповідно запису погосподарської книги, по АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 90).
ОСОБА_1 долучив до поданої ним позовної заяви копію рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 грудня 2006 року та копію витягу про реєстрацію права власності від 19 червня 2007 року
№ 14963117 за ОСОБА_2 на праві приватної власності 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 грудня 2006 року.
Водночас матеріали справи містять долучений до зустрічного позову
доказ - адміністративний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до сектору у справах громадянства еміграції та реєстрації фізичних осіб
Черкаського РВ ГУМВС України у Черкаській області, Білозірської сільської ради, ОСОБА_1 про визнання реєстрації фізичної особи, а саме ОСОБА_1 незаконною, який зареєстрований в Черкаському районному суді 31 травня 2010 року вх. № 5240. Позовні вимоги обґрунтовувалися, зокрема і рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 15 грудня 2006 року, яке було долучено (а. с. 76-78).
Відповідно до ухвали Черкаського районного суду Черкаської області
від 22 жовтня 2010 року, адміністративний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до сектору у справах громадянства еміграції та реєстрації фізичних осіб Черкаського РВ ГУМВС України у Черкаській області, Білозірської сільської ради, ОСОБА_1 про визнання реєстрації фізичної особи залишено без розгляду у зв`язку із тим, що позивач ОСОБА_3 подала до суду заяву про залишення позову без розгляду, оскільки спір між сторонами вирішено мирним шляхом (а. с. 10).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1, подана представником ОСОБА_4, не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.