ПОСТАНОВА
Іменем України
17 березня 2020 року
Київ
справа №826/7540/16
адміністративне провадження №К/9901/21046/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/7540/16
за позовом ОСОБА_1
до Генеральної прокуратури України
про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку,
за касаційною скаргою Генеральної прокуратури України
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року (прийняту у складі: головуючого судді Іщука І.О.)
і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Оксененка О.М., суддів Губської Л.В., Федотова І.В.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у травні 2016 року звернувся з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України (далі - "ГП України"), в якому, з урахуванням уточнень, просив:
- визнати протиправними і скасувати накази Генерального прокурора України від 24 березня 2016 року № 333-ц і від 28 березня 2016 року №353-ц;
- поновити позивача на посаді заступника начальника управління представництва інтересів громадян і держави в суді ГП України;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтований тим, що звільнення позивача відбулося в період його тимчасової непрацездатності, оскаржувані накази видані з порушенням статті 60 Закону України "Про прокуратуру", а звільнення відбулося всупереч тому, що позивач надав згоду на переведення на іншу посаду. Також ОСОБА_1 вказує на те, що поданий ним рапорт, погоджений із заступником Генерального прокурора України, на переведення на посаду заступника начальника управління реформ і забезпечення якості роботи Генеральної прокуратури України відповідач не розглянув.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року, позов задовольнив частково:
- визнав протиправними і скасував накази Генерального прокурора України від 24 березня 2016 року №333-ц про звільнення радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління представництва інтересів громадян та держави в суді Генеральної прокуратури та від 28 березня 2016 року №353-ц про перенесення дати звільнення позивача;
- стягнув з ГП України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 квітня 2016 року до 25 липня 2016 року в сумі 67 631,81 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивував свою постанову тим, що ГП України не дотримала процедури звільнення позивача в частині, що стосується відсутності його згоди на переведення на іншу посаду. Так, суди дійшли висновку, що ОСОБА_1 не заперечував щодо його переведення на запропоновані відповідачем посади, зокрема, написав рапорт з проханням перевести його на посаду заступника начальника управління реформ і забезпечення якості роботи ГП України. Проте, незважаючи на наявність такої згоди, позивача було звільнено з посади без повідомлення йому причин щодо неможливості переведення. Оскільки ОСОБА_1 з 26 липня 2016 року був призначений першим заступником прокурора Миколаївської області, а доказів на підтвердження свого наміру працювати в структурі ГП України не надав, то суди відмовили йому у задоволенні позовної вимоги про поновлення на раніше займаній посаді в ГП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі відповідач, вказуючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року в частині задоволених позовних вимог і постановити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В решті просить оскаржувані судові рішення залишити без змін. Вказує на те, що:
- суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вимога частини третьої статті 27 Закону України "Про прокуратуру" (щодо наявності в особи п`яти років стажу роботи в галузі права) поширюється лише на осіб, які призначаються прокурором ГП України вперше, а не на осіб, які вже займають посади в ГП України;
- рапорт від 11 січня 2016 року про переведення Генеральний прокурор України повернув без підпису, про що було повідомлено позивача. Водночас письмового повідомлення особи про результати розгляду такого рапорту, на відсутність якого посилаються суди, ані трудовим законодавством, ані Законом України "Про прокуратуру" не передбачено;
- суди не навели мотивів відхилення доводів відповідача про те, що рапорт від 11 січня 2016 року про переведення позивача на посаду заступника начальника управління реформ та забезпечення якості роботи ГП України не був погоджений керівником цього підрозділу, що суперечить вимогам Порядку підготовки матеріалів для призначення працівників на посади, які входять до номенклатури Генерального прокурора України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17 вересня 2014 року №100 (далі - "Порядок підготовки матеріалів для призначення працівників на посади в ГП України");
- суди безпідставно залишили поза увагою ту обставину, що позивач не подав будь-яких інших заяв чи рапортів щодо призначення його на інші запропоновані посади;
- суди неправильно застосували положення частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України"), оскільки, на думку скаржника, відмова у поновленні позивача на роботі виключає можливість стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. До того ж відповідач вважає, що суди повинні були відрахувати суму вихідної допомоги при присудженні суми вимушеного прогулу, що обґрунтовує роз`ясненнями Верховного Суду України, наданими у пункті 32 постанови Пленуму цього суду №9 від 6 листопада 1992 року.
Позивач відзиву на касаційну скаргу не подав.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 працював у ГП України на таких посадах:
- заступника начальника управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді з 26 серпня 2014 року до 13 січня 2015 року;
- заступника начальника Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді з 14 січня 2015 року до 16 квітня 2015 року;
- заступника начальника управління представництва інтересів громадян та держави в суді з 17 квітня 2015 року і до прийняття оскаржуваних наказів.
До дисциплінарної відповідальності не притягався.
У 2015 році позивач пройшов атестацію, за результатом якої його атестовано на посаду заступника начальника Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні.
У зв`язку з прийняттям Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року з метою удосконалення організації роботи органів прокуратури відбувався процес їх реформування. Так, згідно статті 14 цього Закону загальна штатна чисельність працівників органів прокуратури поступово зменшувалась з 15 000 до 10 000 осіб.
З метою удосконалення організації роботи наказами Генерального прокурора України від 16 липня 2015 №55-шц та №56-шц затверджено нову структуру і штатний розпис ГП України.
Наказом Генерального прокурора України від 7 серпня 2015 року №59-шц у структурі і штатному розписі ГП України ліквідовано управління представництва інтересів громадян та держави в суді, утворено Департамент підтримання державного обвинувачення та представництва інтересів громадянина або держави в судах у складі управління підтримання державного обвинувачення в суді, управління представництва інтересів громадян або держави в суді та організаційно-методичного відділу.
Вказаним наказом внесено відповідні зміни до наказів Генерального прокурора України від 16 липня 2015 року №55-шц і №56-шц.
Новим штатним розписом ліквідовано управління представництва інтересів громадян та держави в суді, а також скорочено дві посади заступника начальника цього управління.
22 січня 2016 року ОСОБА_1 отримав попередження про вивільнення у зв`язку з реорганізацією і скороченням кількості прокурорів ГП України з посиланнями на накази Генерального прокурора України від 16 липня 2015 року №55-шц і №56-шц, якими затверджено нову структуру і штатний розпис ГП України.
У попередженні зазначено, що відповідно до зазначених наказів затверджено нову структуру і штатний розпис ГП України, а також скорочена посада заступника начальника управління представництва інтересів громадян та держави в суді у зв`язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів ГП України.
Разом із попередженням ОСОБА_1 запропонували іншу роботу у ГП України згідно з переліком вакантних посад, в тому числі, на посаді заступника начальника управління реформ і забезпечення якості роботи ГП України.
Позивач погодився на переведення на посаду заступника начальника управління реформ і забезпечення якості роботи у ГП України, про що власноручно зазначив на другому примірнику додатку до попередження.
Крім того, ОСОБА_1 у розписці про отримання попередження про вивільнення зазначив, що 11 січня 2016 року звернувся з рапортом, завізованим заступником Генерального прокурора України, до Генерального прокурора України щодо переведення на посаду заступника начальника управління реформ і забезпечення якості роботи Генеральної прокуратури України.
Будь-яких повідомлень щодо розгляду рапорту про переведення у зв`язку з вивільненням позивач не отримував.
З 17 березня 2016 року до 16 квітня 2016 року позивач був відсутній на робочому місці у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, що підтверджується відповідними листками непрацездатності.
18 квітня 2016 року працівники Департаменту кадрової роботи ГП України ознайомили ОСОБА_1 з оскаржуваним наказом від 24 березня 2016 року №333-ц про його звільнення з посади у зв`язку з реорганізацію органів прокуратури і скороченням чисельності прокурорів ГП України відповідно вимог пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" і пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України.
Також 18 квітня 2016 року позивача ознайомили з оскаржуваним наказом Генерального прокурора України від 28 березня 2016 року №353-ц, яким дату звільнення, встановлену наказом від 24 березня 2016 року №333-ц, перенесено на перший робочий день після закінчення хвороби.
Отже, ОСОБА_1 звільнено з посади 18 квітня 2016 року у зв`язку з реорганізацією органів прокуратури і скороченням кількості прокурорів ГП України.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі також - "Закон").
Пунктом 9 частини першої статті 51 Закону передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою цієї ж статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частинами першою, другою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), зокрема до Глави 2 "Касаційне провадження" Розділу ІІІ "Перегляд судових рішень".
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга ГП України у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.