ПОСТАНОВА
Іменем України
17 березня 2020 року
м. Київ
справа №819/862/16
адміністративне провадження №К/9901/13341/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.08.2016р. (суддя - Мартиць О.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016р. (судді - Гінда О.М., Качмар В.Я., Багрій В.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського міськрайонного центру зайнятості, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет пору - Управління Держпраці у Тернопільській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
-визнати протиправними дії Тернопільського міськрайонного центру зайнятості;
-скасувати наказ від 17.02.2015р. №НТ 150217;
-зобов`язати виплатити невиплачені суми за період проходження військової служби за мобілізацією в розмірі середнього заробітку із внесенням записів у трудову книжку.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 01.08.2014р. по 17.02.2015р. був зареєстрований у відповідача як безробітний і отримував допомогу по безробіттю. У зв`язку з призовом на строкову військову службу, 17.02.2015р. йому припинено виплату такої допомоги та реєстрацію безробітного. Вважає, що відповідач повинен був видати наказ тільки про призупинення виплати допомоги по безробіттю та одночасно розпочати виплату середнього заробітку встановленого законодавством України за час перебування його у Збройних Силах України, оскільки з 01.04.2014 року громадяни, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, не підлягають звільненню, а звільняються тільки від виконання посадових обов`язків, відповідно до ст.119 КЗпП України. При цьому за ним зберігається середній заробіток на період до одного року, починаючи з дати початку проходження військової служби, а тому відповідач зобов`язаний виплатити йому несплачені суми за період проходження військової служби в розмірі середнього заробітку із занесенням записів у трудову книжку.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.08.2016р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016р., у задоволенні позову відмовлено.
З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обгрунтування касаційної скарги посилався на те, що судами попередніх інстанцій надано неправильну правову оцінку обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим, ухвалено рішення, які підлягають скасуванню.
Заперечуючи проти касаційної скарги відповідач просив у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі заяви позивача йому надано статус безробітного.
Наказом відповідача від 08.08.2014р. №НТ140808, позивачу призначено допомогу по безробіттю, відповідно до ст. ст. 22 та 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
За період перебування на обліку, позивачу в період з 01.08.2014р. по 17.02.2015р. виплачено допомогу по безробіттю в сумі 9056, 57 грн.
Згідно наказу військового комісара Тернопільського об`єднаного міського військового комісаріату від 17.02.2015р. №28 військовозобов`язаного лейтенанта ОСОБА_1 призвано на військову службу з оголошенням часткової мобілізації згідно Указу Президента України від 14.01.2015р. №15/2015 та направлено в розпорядження начальника Юридичної академії України ім. Я. Мудрого.
З огляду на зазначене, на підставі наказу відповідача від 17.02.2015р. № НТ 150217 позивачу припинено виплату допомоги по безробіттю та припинено реєстрацію безробітного.
Не погодившись з такими діями та наказом відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що при винесенні оскаржуваного наказу відповідач діяв у межах своїх повноважень, компетенції та у спосіб передбачений Законами України, у зв`язку з чим вимоги позивача про визнання дій відповідача протиправними та скасування зазначеного вище наказу є безпідставними.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за період проходження військової служби, суди виходили з того, що позивач не був працівником Тернопільського міськрайонного центру зайнятості, не перебував у трудових відносинах з відповідачем, не отримував заробітної плати, за призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період за ним не зберігалося місце роботи, посада, а тому гарантії та пільги, які надаються працівникам, що залучаються до виконання обов`язків передбачених Законами України "Про військовий обов`язок і військову службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та ст. 119 КЗпП України, на позивача не поширюються.
Також суди дійшли висновку щодо безпідставності позовних вимог про внесення записів у трудову книжку позивача, оскільки з долученої до матеріалів справи її копії вбачається, що відомості щодо виплати допомоги по безробіттю та проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період вже внесені до трудової книжки, а правові підстави для внесення інших записів у трудову книжку відсутні.
З висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає їх обгрунтованими з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п.п. 2, 8, 20 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012р. №5067-VI (далі - Закон №5067-VI) (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):
- безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи;
- зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи;
- робоче місце - місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту).
За правилами частини 2 статті 43 Закону №5067-VI статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.