ПОСТАНОВА
Іменем України
17 березня 2020 року
Київ
справа №826/1094/18
адміністративне провадження №К/9901/56339/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача Бевзенка В.М.,
суддів: Данилевич Н.А., Радишевської О.Р.
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 826/1094/18
за позовом Міністерства соціальної політики України
до Міністерства юстиції України (Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби)
про визнання протиправними дій, скасування постанови про накладення штрафу,
за касаційною скаргою Міністерства соціальної політики України
на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018, (постановлену у складі колегії суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О., Губської О.А.)
УСТАНОВИВ:
Обставини справи
У січні 2018 року Міністерство соціальної політики України (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби) (далі - відповідач), Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач-2) про визнання протиправними дій, скасування постанови про накладення штрафу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2018 позовну заяву повернуто позивачеві.
Не погодившись із ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2018 позивачем до суду апеляційної інстанції подано апеляційну скаргу.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22.05.2018 року апеляційну скаргу повернув особі, яка її подала.
Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційну скаргу підписано представником позивача Хребетом С.І. на підтвердження повноважень якої додано довіреність засвідчену самим Хребетом С.І., разом з тим доказів того, що він є особою, якій законом надано право засвідчувати копії довіреності матеріали справи не містять.
Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги і аргументи сторін
Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо відсутності права підпису апеляційної скарги у представника Міністерства соціальної політики України, оскільки надана на підтвердження повноважень представника довіреність була завірена належним чином.
Відзиву на касаційну скаргу відповідачами не подано, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті.
Джерела права і акти їхнього застосування
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон N 460-IX).
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи і доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно з частиною третьою статті 55 КАС України юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Частина 3 статті 59 КАС України передбачає, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, зокрема, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
Частини 5 і 6 статті 59 КАС встановлюють:
- відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді;
- оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання (частина восьма статті 59 КАС).
Статтею 60 КАС передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері (частини перша, друга цієї статті).
Згідно з частиною 3 статті 244 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) довіреність - це письмовий документ, що видається довірителем представнику для засвідчення його повноважень перед третіми особами в процесі здійснення представництва.
Положення статті 238 ЦК України передбачають, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.