ПОСТАНОВА
Іменем України
17 березня 2020 року
Київ
справа №240/7133/19
адміністративне провадження №К/9901/1985/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного центру медико-соціальної експертизи Житомирської обласної ради про визнання протиправним і скасування висновку, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року, прийняте у складі судді Семенюка М.М. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів: Білої Л.М. (головуючий), Гонтарука В.М., Курка О.П.
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Житомирського обласного центру медико-соціальної експертизи Житомирської обласної ради, в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати висновок Житомирського обласного центру медико-соціальної експертизи Житомирської обласної ради №1293/1 від 07.06.2017 про час настання інвалідності ОСОБА_1 ;
1.2. зобов`язати Житомирський обласний центр медико-соціальної експертизи Житомирської обласної ради провести повторний медико-соціальний огляд ОСОБА_1 і розглянути подані медичні документи з прийняттям відповідного рішення, яким встановити час настання інвалідності до 18 років.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний висновок робить неможливим призначення позивачу пенсії по втраті годувальника. Час настання інвалідності позивача до 18 років доводиться відповідними документами.
3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААА № 784826 від 30.05.2017, ОСОБА_1 визнано інвалідом ІІ групи з 20.05.2017, причина інвалідності - інвалід з дитинства.
5. В червні 2017 року Андрушивське об`єднане управління пенсійного фонду України в житомирській області звернулось до відповідача із запитом, в якому, у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 звернувся за призначенням пенсії по втраті годувальника як особа, якій встановлена інвалідність з дитинства після 18-ти років, просило вирішити питання можливості надання йому висновку МСЕК про те, що фактично громадянин став інвалідом до досягнення 18-ти років.
6. На вказаний запит відповідачем зроблений висновок № 1293/1 про час настання інвалідності від 07.06.2017, яким ОСОБА_1 не визнано інвалідом до досягнення 18 років.
7. Не погоджуючись з даним висновком, позивач звернувся з даним позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 03 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.
9. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості висновку про час настання інвалідності № 1293/1 від 07.06.2017.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
10. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
11. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
12. Касаційну скаргу мотивує тим, що причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально- профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку. Такі документи надані позивачем, але відповідач їх ставить під сумнів.
12.1. Також скаржник зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права з посиланням на те, що з метою розв`язання спору представник позивача в судах обох інстанцій заявляв клопотання про призначення судово-медичної експертизи, в задоволенні яких було відмовлено. При чому, судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні вказаного клопотання без прийняття та оформлення відповідного процесуального рішення. На думку скаржника, висновком експертизи можливо б було з`ясувати питання причино-наслідкового зв`язку хвороби позивача і отримати вичерпну відповідь щодо довідки №346 з лікувального закладу "Центр первинної медико-санітарної допомоги" від 10.07.2017, згідно якої він перебував на "Д" обліку з 1987 року з приводу діагнозу "Кардіопатія СН-0, Вроджена вада серця", таким чином було б підтверджено або спростовано вказаний діагноз зазначений під знаком питання, з отриманням інформації щодо перебігу захворювання. Таким чином, скаржник вважає, що суди обох інстанцій в супереч ст. 9 КАС України допустили порушення норм процесуального права та позбавили позивача засобів доказування, що потягло за собою унеможливлення належного захисту порушених прав і інтересів для повного і всебічного з`ясування обставин в справі. Позивач також посилається на те, що судом першої інстанції йому було також відмовлено в задоволенні клопотання про залучення спеціаліста в медичній галузі.
12.2. Крім того, скаржник зазначає, що ухвалою апеляційного суду від 02.12.2019 судове засідання по справі №240/7133/19 призначалось в режимі відеоконференції на 18.12.2019 об 11 год. 00 хв. в Житомирському окружному адміністративному суді, на яке прибув представник позивача - адвокат Вірьовкін Олександр Ігорович. Під час відеоконференції на телевізійному екрані не було відображено склад суду, тому представником позивача неодноразово було зроблено зауваження секретарю судового засідання, який забезпечував відеоконференцію в Житомирському окружному адміністративному суді, на що він повідомив, що є проблема у Сьомого апеляційного адміністративного суду, яку під час розгляду справи так і не було усунуто. У зв`язку з цим, на думку скаржника, є підстави вважати, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом апеляційного суду.
12.3. Крім того, скаржник зазначає, що доводи позивача обґрунтовані на підставі Законів України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні", "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", "Про охорону дитинства", Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, у зв`язку з чим доведено, що позивач підтверджує час настання інвалідності не тільки документами, які отримав після 18 років, а й документами з лікувально-профілактичних закладів, які отримані раніше, тобто з 19.10.1987 і з 19.05.1988. У сукупності надані позивачем докази визначають обставини хвороби, яка виникла в дитинстві і діагноз (функціональна кардіопатія, вроджена вада серця, систолічні шуми), яким встановлено час настання його інвалідності до 18 років.
13. Від позивача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення в касаційному порядку.
V. Джерела права й акти їх застосування
14. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
15. Частиною третьою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
16. Згідно із статтею 3 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
17. Відповідно до абзацу восьмого статті 1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06 жовтня 2005 року № 2961-IV медико-соціальна експертиза - визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров`я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров`я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.
18. Пунктом 3 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України "Питання медико-соціальної експертизи" від 3 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення) визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
19. Підпунктом першим пункту 11 Положення встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; потребу інвалідів у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу інвалідів, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті інваліда або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого; медичні показання на право одержання інвалідами спеціального автотранспорту і протипоказання до керування ним.
20. Згідно з пунктом 17 Положення медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
21. Відповідно до пункту 19 Положення комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
22. У пункті 20 Положення визначено, що комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.
23. Відповідно до пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України "Питання медико-соціальної експертизи" від 3 грудня 2009 року №1317, особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Причинами інвалідності є:
загальне захворювання;
інвалідність з дитинства;
нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров`я);