Постанова
Іменем України
04 березня 2020 року
м. Київ
справа № 408/8268/16-ц
провадження № 61-38096св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Воробйової І. А., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Станично-Луганське районне територіальне медичне об`єднання Станично-Луганського району Луганської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Станично-Луганського районного територіального медичного об`єднання Станично-Луганського району Луганської області на постанову Апеляційного суду Луганської області від 07 травня 2018 року у складі колегії суддів: Луганської В. М., Коновалової В. А., Коротенка Є. В., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 18 червня 2018 року у складі колегії суддів: Луганської В. М., Коновалової В. А., Коротенка Є. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до комісії по трудових спорах Станично-Луганського районного територіального медичного об`єднання Станично-Луганського району Луганської області (далі - КТС Станично-Луганське РТМО) про скасування рішення КТС і визнання його незаконним, визнання незаконним наказу від 30 листопада 2016 року № 72 та стягнення моральної шкоди.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона перебуває з відповідачем у трудових відносинах, обіймає посаду медичної сестри у дитячому відділенні.
У жовтні 2016 року її неправомірно позбавили премії, у зв`язку з чим вона звернулася зі скаргою до відділу праці та соціальних зв`язків Станично- Луганського УСЗН РДА.
Згідно з актом № 13 цільової перевірки додержання законодавства про працю Станично-Луганське РТМО не мало мотивованих підстав щодо ненадання їй премії.
На засіданні КТС від 23 листопада 2016 року вирішено виплатити їй премію, а також рекомендовано адміністрації відповідача перевести її на посаду медичної сестри психіатричного кабінету поліклініки.
Наказом відповідача від 29 листопада 2016 року № 71 її на підставі статті 33 КЗпП України переведено на посаду медичної сестри (палатної) хірургічного відділення.
Наказом відповідача від 30 листопада 2016 року № 72 скасовано наказ № 71 та у зв`язку з виробничою необхідністю та згідно з частиною другою статті 32 КЗпП України її тимчасово переведено на посаду медичної сестри (палатної) хірургічного відділення.
Ознайомившись з вказаними наказами та не погоджуючись з ними, вона 30 листопада 2016 року звернулась до роботодавця з службовою запискою.
05 грудня 2016 року вона звернулася з заявою до голови КТС Станично-Луганського РТМО, в якій просила визнати незаконним та скасувати наказ від 30 листопада 2016 року № 72, визнати вимушеними прогули з моменту відмови виконувати наказ № 72, поновити її на роботі на посаді медичної сестри дитячого відділення.
За наслідками розгляду її заяви складений протокол КТС Станично-Луганського РТМО від 22 грудня 2016 року, однак вона не згодна з рішенням КТС, оскільки комісія не надала належної оцінки фактам порушення трудового законодавства адміністрацією відповідача.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати рішення КТС від 23 листопада 2016 року та від 22 грудня 2016 року, визнати незаконним та скасувати наказ від 30 листопада 2016 року № 72, визнати вимушеними прогулами з моменту відмови виконувати неправомірний наказ від 30 листопада 2016 року № 72 з 02 грудня 2016 року до моменту скасування цього наказу, зобов`язати Станично-Луганське РТМО поновити її на посаді медичної сестри дитячого відділення та виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2016 року, стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі 1 000,00 грн.
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Станично-Луганського РТМО, в якому просила скасувати наказ відповідача від 27 грудня 2016 року № 77 про її звільнення з посади медичної сестри дитячого відділення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, поновити її на посаді медичної сестри дитячого відділення з 02 грудня 2016 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2016 року та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 23 лютого 2017 року об`єднані в одне провадження справа № 408/655/17 та справа № 408/8268/16-ц за позовом ОСОБА_1 до відповідача.
Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 26 жовтня 2017 року замінено первісного відповідача - КТС Станично-Луганського РТМО належним відповідачем - Станично-Луганським РТМО у справі за позовом ОСОБА_1 до КТС Станично-Луганського РТМО про скасування рішення КТС і визнання його незаконним, визнання незаконним наказу від 30 листопада 2016 року № 72 із зобов`язанням поновити на посаді медичної сестри та стягнення моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Біловодського районного суду Луганської області у складі судді Карягіна В. А. від 26 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень КТС від 23 листопада 2016 року та від 22 грудня 2016 року, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості вказаних позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу відповідача від 30 листопада 2016 року № 72, суд першої інстанції, установивши, що функціональні обов`язки, кваліфікація сестри медичної палатної хірургічного відділення та дитячого відділення не відрізняються, по класифікації мають однин код - 3231, умови оплати праці не змінюються, дійшов висновку про те, що позивача було саме переміщено до хірургічного відділення, яке не потребувало згоди на це працівника.
Крім того, судом не встановлено протипоказань для переміщення позивача на посаду сестри медичної палатної хірургічного відділення за станом здоров`я. Виробнича необхідність переміщення викладена в наказі відповідача від 30 листопада 2016 року № 72 і обумовлена великою завантаженістю на середній медичний персонал хірургічного відділення, пов`язаного з неукомплектованістю медичними кадрами, тимчасовим перебуванням їх у відпустках та на екзаменаційних сесіях, наявністю великого числа хворих у відділенні, що створює умови, які можуть поставити під загрозу життя та нормальні життєві умови хворих. Також виробнича необхідність зазначеного переміщення підтверджується наказом відповідача № 428 про надання з 02 грудня 2016 року відпустки ОСОБА_2 - сестрі медичній хірургічного відділення та заявою останньої про її подальше звільнення, а також службовою запискою завідуючого хірургічним відділенням ОСОБА_3 від 28 листопада 2016 року, в якій він повідомляв про забезпечення роботи цілодобового поста та що у відділенні за штатним розписом 9,5 ставки палатної медичної сестри, з яких зайнято лише 5.
При цьому суд першої інстанції врахував, що Станично-Луганське РТМО знаходиться на лінії розмежування з територією, яка непідконтрольна державній владі, де періодично відбуваються події, які становлять загрозу життя людей, а забезпечення умов життя та здоров`я людей, які перебувають у хірургічному відділенні або потребують допомоги спеціалістів цього відділення, є прямим обов`язком керівництва Станично-Луганського РТМО.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулось із дотриманням вимог чинного трудового законодавства, оскільки позивач без поважних причин була відсутня на роботі у визначений графіком час, а саме: 03, 04, 07 та 11 грудня 2016 року, як у хірургічному відділенні, так і у дитячому відділенні, у яке позивач прийнято на роботу за трудовим договором на посаду медичної (палатної) сестри.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідач не допустив порушення трудових прав позивача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Луганської області від 07 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним наказ від 30 листопада 2016 року № 72.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді медичної сестри дитячого відділення Станично-Луганського РТМО з 27 грудня 2016 року.
Стягнуто з Станично-Луганського РТМО на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 грудня 2016 року по 07 травня 2018 року у розмірі 61 568,64 грн без утримання податків й інших обов`язкових платежів.
Стягнуто зі Станично-Луганського РТМО на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 2 000,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанову суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.
В іншій частині позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивача без її згоди переведено, а не переміщено на посаду медичної сестри (палатної) хірургічного відділення, оскільки у позивача змінюються істотні умови трудового договору - медична сестра (палатна) хірургічного відділення не відноситься до професій зі шкідливими умовами праці, тобто у позивача змінюються умови трудового договору, та відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що за позивачем зберігаються всі види соціальних гарантій, передбачених для шкідливих професій, а тому суд дійшов висновку про те, що наказ відповідача від 30 листопада 2016 року № 72 є таким, що не відповідає вимогам закону і підлягає скасуванню.
Установивши, що при переведенні позивача відповідачем порушено її трудові права і її невихід на роботу пов`язаний з незаконним переведенням, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наказ Станично-Луганського РТМО від 27 грудня 2016 року № 77 про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на роботі зі стягненням з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27 грудня 2016 року по 07 травня 2018 року, а також моральної шкоди, яка завдана позивачу незаконним звільненням з роботи.
Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості заявлених вимог позивача в частині визнання незаконними та скасування рішень КТС від 23 листопада 2016 року та від 22 грудня 2016 року.
Короткий зміст вимог заяви про ухвалення додаткової постанови
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до апеляційного суду з заявою про ухвалення додаткової постанови.
Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, визнавши незаконним наказ від 30 листопада 2016 року № 72 та встановивши, що прогули, вчинені нею 03, 07 та 11 грудня 2016 року, були вимушеними з моменту відмови виконувати цей наказ, не врахував ці дні у розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Також вказувала на те, що суд апеляційної інстанції задовольнив три з чотирьох її позовних вимог, у зв`язку з чим при пропорційному розподілі витрат має бути сплачений судовий збір на користь позивача у розмірі 720,00 грн.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати прогули, вчинені нею з моменту відмови виконувати наказ № 72, а саме: 03, 07 та 11 грудня 2016 року, вимушеними та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 грудня 2016 року по 07 травня 2018 року у розмірі 63 034,56 грн без утримання податків й інших обов`язкових платежів; а також стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 3 600,00 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду заяви про ухвалення додаткової постанови
Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 18 червня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткової постанови у цій справі.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткової постанови у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення у розумінні статті 270 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 розглянув усі вимоги позивача та вирішив питання про судові витрати.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
У червні 2018 року Станично-Луганське РТМО подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга Станично-Луганського РТМО мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивача без її згоди переведено, а не переміщено на посаду медичної сестри палатної хірургічного відділення.
Вказуючи на те, що у позивача змінюються істотні умови трудового договору - медична сестра (палатна) хірургічного відділення не відноситься до професій з шкідливими умовами праці, тобто у позивача змінюються умови трудового договору, та представником відповідача не надано належних та допустимих доказів того, що за позивачем зберігаються всі види соціальних гарантій, передбачені для шкідливих професій, апеляційний суд не врахував, що вказаним переміщенням не порушувалось право позивача на пільгове пенсійне забезпечення.
Дійшовши висновку про те, що відповідач не надав доказів збереження за позивачем розміру заробітної плати, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, а саме: наказу від 29 травня 2015 року № 34 про прийняття позивача на роботу, довідці від 30 січня 2017 про переведення позивача до структурного підрозділу "Хірургічне відділення", наказу від 12 грудня 2016 року № 446 про надання позивачу відпустки.
Суд апеляційної інстанції всупереч фактичним обставинам справи розглядав не тимчасове переведення та переміщення (частина друга статті 32 КЗпП України та стаття 33 КЗпП України), а переведення працівника на постійну роботу та переміщення (частина перша статті 32 КЗпП України та частина друга статті 32 КЗпП України), що свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права.
Оскільки переміщення позивача здійснено на тому ж підприємстві на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ, у тій же місцевості та в межах відповідної посади, тобто відбулась лише зміна робочого місця (місця безпосереднього виконання роботи), структурного підрозділу у тій самій місцевості, не змінилась жодна з істотних умов трудового договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивача було саме переміщено, а не переведено в інший структурний підрозділ, а саме з посади сестри медичної палатної дитячого відділення ОРВІ на посаду сестри медичної палатної хірургічного відділення.
Касаційна скарга Станично-Луганського РТМО не містить доводів щодо незаконності судового рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, а тому в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України судове рішення в цій частині в касаційному порядку не переглядається.
У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду про відмову у задоволенні її заяви про ухвалення додаткової постанови та задовольнити її заяву.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні її заяви про ухвалення додаткової постанови у справі.
Суд апеляційної інстанції, визнавши незаконним наказ від 30 листопада 2016 року № 72, встановив, що прогули 03, 07 та 11 грудня 2016 року були вимушеними з моменту відмови виконувати цей наказ. Разом із цим апеляційний суд не врахував ці дні у розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд апеляційної інстанції повністю задовольнив три з чотирьох її позовних вимог, у зв`язку з чим при пропорційному розподілі витрат має бути сплачений судовий збір на користь позивача у розмірі 720,00 грн.
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою Станично-Луганського РТМО на постанову Апеляційного суду Луганської області від 07 травня 2018 року, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 18 червня 2018 року.