Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 205/5292/15
провадження № 61-3741св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Каратаєвої Л. О., від 18 грудня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позову вказав, що 17 серпня 2014 року на підставі договору позики, укладеного із ОСОБА_2, розписка за яким власноручно була написана ОСОБА_3, він передав останнім грошові кошти у сумі 20 000 доларів США.
У зв`язку із тим, що на момент звернення до суду з позовом відповідачі своїх зобов`язань з повернення позики не виконали, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з відповідачів борг за договором позики у сумі 444 254,17 грн, з яких: основна сума боргу - 436 963,46 грн, 3 % річних - 7 290,71 грн.
У вересні 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним та неукладеним.
В обґрунтування своїх вимог посилались на те, що 17 серпня 2014 року договору позики не укладали, а написані власноручно ОСОБА_3 договір та розписка від 17 серпня 2014 року були написані нею як зразок для ОСОБА_2, щоб у подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали цей договір.
За таких обставин ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили визнати договір позики з додатками до нього, а саме розпискою від 17 серпня 2014 року про отримання грошових коштів, неукладеним та недійсним.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Шавули В. С. від 07 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у сумі 444 254,17 грн, з яких: 436 963,46 грн - сума основного боргу; 7 290,71 грн - 3 % річних за користування коштами.
У решті позову відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого остання отримала в борг кошти у ОСОБА_1, що підтверджується розпискою, однак не виконала грошове зобов`язання, а тому з неї та ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь позивача слід стягнути заборгованість за вказаним договором.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2015 року залишене без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Скасовано рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та судових витрат та ухвалено у цій частині нове рішення. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у сумі 444 254,17 грн, з якої: 436 963,46 грн - сума основного боргу, 7 290,71 грн - 3 % річних за користування. Вирішено питання про розподіл судового збору.
У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 відмовлено. В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2015 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_3, скасовано рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2016 року, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що, зобов`язуючи ОСОБА_3 повернути спірні грошові кошти, апеляційний суд у порушення вимог статей 212-214 ЦПК України 2004 року не дав належної оцінки тому, у чиїх інтересах вона діяла (своїх чи матері), чи підтверджене право представляти інтереси ОСОБА_2 відповідними документами, тоді як договір позики та розписка від 17 серпня 2014 року вказують на намір укладення договору саме для отримання позики ОСОБА_2, не встановив обставин щодо отримання ОСОБА_3 грошових коштів, а також не дослідив належним чином правову природу правовідносин, що виникли між сторонами спору.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3, скасовано рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2015 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовів ОСОБА_1, а також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 не уповноважувала ОСОБА_3 на укладення від її імені договорів позики; ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при укладенні договору позики від 17 серпня 2014 року фактично не отримували грошові кошти в розмірі 20 000 доларів США, а тому вказаний договір є неукладеним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до цього ж суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачі не спростували факт отримання грошей від позивача за договором позики від 17 серпня 2014 року та борговою розпискою, а тому мають обов`язок повернути йому ці кошти. Розписка про отримання відповідачами коштів та договір позики були складені відповідачами у іншій день, ніж датовані. Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви позивача та не відклав розгляд справи, призначений на 18 грудня 2018 року, чим порушив право останнього на судовий захист.
Касаційна скарга містить доводи щодо вирішення судом позову ОСОБА_1, а тому законність й обґрунтованість оскаржуваного судового рішення переглядається судом касаційної інстанції лише в цій частині відповідно до вимог статті 400 ЦПК України та не переглядаються в частині вирішення позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 22 лютого 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою суду від 19 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.
У червні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою з її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до умов договору позики від 17 серпня 2014 року, укладеному у простій письмовій формі, позикодавець ОСОБА_1 передав позичальнику ОСОБА_2 20 000 доларів США (а.с. 7-9, т.1).
Згідно із оригіналом розписки від 17 серпня 2014 року, ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 20 000 доларів США, які були передані їй (а.с. 56, т.1).
У позовній заяві та поясненнях сторони визнавали, що договір позики та розписку від 17 серпня 2014 року від імені позичальника підписувала ОСОБА_3, а не ОСОБА_2 .
Матеріали справи не містять відомостей щодо уповноваження ОСОБА_2 інших осіб, у тому числі ОСОБА_3 на укладення оскаржуваних боргових документів.
Згідно із журналом та аудіозаписом судового засідання від 17 вересня 2015 року грошові кошти за вказаними договорами позивачем будь-кому з відповідачів не передавались, а є їх боргом перед позивачем за невиконані у минулому грошові зобов`язання на суму 244 000 грн (а.с. 60-61, т.1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.