ПОСТАНОВА
Іменем України
13 березня 2020 року
Київ
справа №815/4322/16
адміністративне провадження №К/9901/34338/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Балан Я.В., судді: Андрухів В.В., Вовченко О.А.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (головуючий суддя - Градовський Ю.М., судді: Стас Л.В., Турецька І.О.)
у справі №815/4322/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання прийняти рішення.
I. РУХ СПРАВИ
1. У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №365-16 від 14 липня 2016 року, яким йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є громадянином Російської Федерації, але не може та не бажає користуватися захистом цієї країни внаслідок обґрунтованих побоювань бути переслідуваним та арештованим через свої опозиційні діючій російській владі погляди. Він приймав активну участь у акціях громадського протесту на Майдані Незалежності в місті Києві у період з грудня 2013 року по травень 2014 року, є активним членом громадського формування "Самооборона Майдана Одеси ", у зв`язку з чим звернувся до Управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду якої йому було відмовлено у наданні такого статусу.
3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, позов задоволено частково. Рішення Державної міграційної служби України №365-16 від 14 липня 2016 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - скасовано. Зобов`язано Державну міграційну службу України розглянути питання щодо надання ОСОБА_1 статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Російської Федерації.
6. ОСОБА_1 вперше потрапив до України легально 23 жовтня 2013 року. З метою продовження строку легального перебування на території України, 6 січня 2014 року виїхав до Молдови та 7 січня 2014 року повернувся на територію України.
7. 23 липня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Управління ДМС України в Херсонській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
8. За результатами розгляду заяви, наказом Управління ДМС України в Херсонській області від 11 серпня 2014 року №70-Б позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
9. Не погодившись з вказаним наказом позивач оскаржив його до суду. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року у справі №821/3496/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року, наказ Управління ДМС України в Херсонській області від 11 серпня 2014 року №70-Б скасовано та зобов`язано Управління ДМС України в Херсонській області повторно розглянути заяву про надання статусу біженця.
10. Управлінням ДМС України в Херсонській області видано наказ від 20 лютого 2015 року №74-Б про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розпочато процедуру розгляду заяви.
11. За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок від 22 травня 2015 року (справа №2015ОD0129) про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи його тим, що аналіз особової справи заявника вказує на те, що факти, повідомлені заявником стосовно власних переслідувань в країні громадянського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
12. Рішенням Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року №553-15 відмовлено громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
13. На підставі вказаного рішення, Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області, 8 жовтня 2015 року позивачу вручено повідомлення №411 від 23 вересня 2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
14. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач оскаржив його до суду та постановою Одеського окружного адміністративного суду у справі №815/6098/15 від 9 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року, рішення ДМСУ від 12 серпня 2015 року №553-15 скасовано та зобов`язано ДМСУ повторно розглянути заяву про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
15. Головне управління ДМС України в Одеській області, відповідно до рішення ДМС України від 13 лютого 2016 року №13-16 щодо зобов`язання ГУ ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1, прийняло наказ від 12 березня 2016 року №48 про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розпочало процедуру розгляду заяви.
16. За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області 14 липня 2016 року складено висновок №365-16, (особова справа №015ОD0129) про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи його тим, що подана історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та додаткового захисту, а отримана інформація, щодо причин виїзду з Батьківщини, має низку суперечностей, що суттєво вплинули на прийняття рішення за особовою справою.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
17. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не в повному обсязі вивчив та перевірив всі документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з чим спірне рішення прийнято відповідачем передчасно.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
18. В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки такі висновки зроблені на підставі неповно з`ясованих обставин, що мають значення для справи.
19. Так, після проведення аналізу наданої позивачем інформації та документів встановлено, що причиною виїзду позивача є відсутність засобів існування на території Російської Федерації, та рекомендації лікарів стосовно проживання у теплому морському кліматі.
20. На думку скаржника участь позивача в акціях протесту на "Майдані Незалежності" не пов`язана з конвенційними ознаками визначення статусу біженця або будь-якими побоюваннями за власне життя.
21. Зазначив, що після прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, шукач захисту за власним бажанням вступив до Одеської "Самооборони Майдану". Тобто позивач за власним бажанням створив обставини, які на його думку становлять ризик переслідування в разі повернення до Російської Федерації.
22. Скаржник зауважив, що під час перебування на Батьківщині та після потрапляння на територію нашої країни позивач не зазнавав та не зазнає жодних переслідування за конвенційними ознаками визначення статусу біженця відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
23. Заявлені позивачем обставини носять загальний характер та не містять конкретних подій переслідування. Позивач не тікав з країни громадянської належності, рятуючи своє життя, а покинув її у пошуках кращих умов проживання, за захистом звернувся лише з метою легалізації свого становища.
24. Крім того, під час вирішення справи суд першої інстанції безпідставно встановив об`єктивну сторону критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, а не обґрунтував свої висновки жодним доказом того, що ці побоювання є реальними.
25. У запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
26. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
27. Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій фактично оскаржуються відповідачем в частині задоволених позовних вимог, а в іншій частині не оскаржуються, то Верховний Суд перевіряє їх законність та обґрунтованість лише у цій частині.
28. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
29. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України від 8 липня 2011 року №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.